Мої щирі вітання, любі)

Нещодавно натрапила на чудову книгу. Романтичну, ніжну та з перчинкою;)! - “Весна мого життя” від чудової авторки Наталії Ковган. Кохання воно таке… інколи приходить не вчасно, а інколи його важко розпізнати. Пропоную поринути на його пошуки разом з героями.

Анотація:

Вийшовши з видавництва, Наталя наштовхнулася на натовп шанувальників та армію репортерів. Зупинилася, дивлячись байдужим поглядом.

- Це правда, що останню книгу ви написали, надихаючись першим коханням? - почулося зі сторони журналістів.

- Коли він вас покинув, припинили писати? - встряла активна репортерка.

- Ваш нинішній коханець надихає вас? - жадібні до сенсації «акули пера» не втрачали можливості дізнатися більше про талановиту авторку, яка писала справжні бестселери.

Наталя продовжуючи мовчати, перевела погляд на прихильників. Серед них побачила його…

Серце закалатало як безумне, на очах з’явилися сльози.

Кохання у книгах та кохання у житті - різні речі. Письменниця Наталія Камінська переконалася у цьому на власному досвіді.

Короткий шматочок:

Наталія спочатку застигла на місці… Світ навколо наче розсипався іскрами, віддаючись солодким хвилюванням у серці. Зараз вона сиділа у машині з чоловіком, який був їй не байдужий. Він цілував її… отже вона йому також не байдужа?

Спочатку несміливо, але потім все більш упевнено, молода жінка почала відповідати на палкі поцілунки. Відчувши це, Олег, обійняв її за талію, трохи притягуючи до себе. Жінка поклала руки тому на плечі, даючи згоду на те, щоб він продовжував. 

Олег відсторонився та промовив, заглядаючи у блакитні очі красуні з каштановим волоссям. 

- Ходімо до тебе, - це було навіть не ствердження. Більше походило на наказ.

Читаємо тут)