Не планував щось писати в блозі. Але якось сьогодні склалось, що був вільний час, що я сприйняв як знак, що треба написати.

Коли ввів Лагерту в твір – самому сподобалося скільки мене почали читати. Думав, що упіймав хвилю!

Помилявся!

Мені самому не хотілось, щоб Лагерта відмовила моєму герою. Це погляд, що вказував, що він їй неприємний, я змушений написати, аби не розривати сюжет.

Здивувала реакція мого читача – показало, що вона по всій логіці описаного повинна була закохатися в мого героя. Коли повинна була опустити голову та періодично піднімати голову, аби поглянути в його очі, та червоніти.

Може, я щось не розумію – може якби мій герой в реальному житті так себе вів, то читач вважає, що жодна дівчина не встояла перед його коханням?! Але в це не віриться, тут батько Лагерти неприхильно ставиться до мого героя, ще Кирило аутсайдер, на самому низу соціальної драбини, має інші політичні погляди, що більшість людей не підтримує. Тут само собою зрозуміло, що відмовить.

В реальному житті ж дівчата відмовляють хлопцям, що в них закохані. Це реально!