Чужа душа — то тихе море сліз

Вітаю, любі читачі!
Сьогодні опублікувала доволі об'ємний розділ. Сподіваюся вам сподобається, адже подій багато, а головне - у кінці Вікторія зустріне свого рятівника.

Уривок
 

Обережно наблизившись до вікна не могла прислухатись до звуків, які виринали з-під кущів смородини.
 Моє серце так гучно барабанило, що мимоволі я схопилася за лівий бік, аби вгамувати його. Глянула на сплячу Елі і вже була готова її схопити і бігти, щоб сховатися. Аж раптом почула жіночий голос. На щастя  старі дерев’яні вікна окрім холодного повітря ще добре пропускали обривки слів, які долинали до мене.
— Перестань, — чула голос Вероніки, — Ми не можемо більше.
— Але ж ти страждаєш без мене, — голос чоловіка, ні не Дмитра.
Довго думати не прийшлось. Одразу зрозуміла, що то Пилип, про якого розповідала сестра. Я намагалася роздивитися чоловіка, який стояв біля Вероніки, але могла лише розгледіти його постать, яка була дуже схожою на Пилипа. Сумнівів не було – це був він.
— Чому ти опираєшся? Я теж одружений, але бути без тебе не можу.
Що цей Пилип собі дозволяє? Мені хотілося швидко вибігти на вулицю і дати йому ляпаса. Хіба так можна?
— Верусю, давай не будемо про це думати. Мені просто хочеться тебе обіймати. Ти же знаєш, що я твій чоловік.
— Ти не мій чоловік, — з сумом промовила Вероніка.
— Але ж це моя дитина.
Що? А от такого я не очікувала! Моя сестра геть з глузду з’їхала?
— Це не твоя дитина. Я як жінка знаю, коли завагітніла.
— Верусю, ми обидва прекрасно знаємо…
— Ні. Я знаю, що це точно не твоя дитина. Якщо хочеш я зроблю тест ДНК.
Хух. Після таких слів сестри в мене аж від серця відлягло.
— Ти з ним щаслива?
Та що цей павич душу моїй сестрі труїть? Чому чоловіки люблять мучити закоханих у них жінок?

Встала на ноги. Хоч за цей короткий проміжок часу я встигла назлити Вероніку і за те, що я зараз зроблю – вона теж назлиться. Але я вирішила зробити те, що повинна. Можливо би декілька років назад, коли намагалася бути для всіх зручною, я би тихенько удала, що нічого не чула і не знаю. Зараз же хочу допомогти Вероніці забути цього чоловіка і покохати Дмитра, кохання якого видно неозброєним оком.
Лише в одному халаті, який дала мені сестра, я вийшла на поріг, а Пилип з Веронікою вчасно стрибнули у кущі смородини.


Читати далі