Слава Україні!

Сьогодні пропоную вашій увазі роман в жанрі міське фентезі

Обрана місяцем

від

Аміли Дан

Шматочок:

 Бігла щодуху, відчуваючи лапами кожну суху гілочку. Вітер грайливо розвіював густу шерсть, слух уловлював голоси людей на іншому боці лісу. Ніс вхопив запах крові. Лапи безупинно несли тіло вперед до гоміну.

“Цікаво?” — в голові почувся голос. Оглядаючись по сторонах я не помітила перешкоди й боляче врізалася в міцне дерево. З гуркотом впала на землю і тільки тепер помітила, що моя шерсть не сіра, як зазвичай — біла.

“Невже тебе батько не навчив елементарних правил?” — продзвенів гучний сміх. Ментальний зв'язок. Я чула, що тільки найсильніші перевертні можуть передавати свої думки на ментальному рівні.

Як не дивно, не відчувала чужої присутності, тільки голос в голові. 

“Недан знищив твоє життя, зробив залежною від місячного сяйва, ти повинна померти, щоб дати змогу жити іншим.”

Стряхнувши щелепою спробувала піднятися на ноги. Можливо це маги лікатопів? Не збираюся слухати нісенітниці. Впевнена, що в них слабкі маги, вони напівкровки. Такі маги не можуть володіти достатньою силою проти чистокровного перевертня. 

Все одно стало страшно.  Маги прокляті створіння як і їхні господарі. Чистокровні давно відмовилися від магії заради миру всіх вищих створінь з людьми та взаємоіснування.

Серце невпинно пришвидшило свій ритм, бажання перегризти виродкам горло росло в такт серцебиття. 

Причаїлася, очікувала гостей. Зір в мого звіра відмінний. Я бачу на відстань більше ніж п’яти кілометрів і ніч цьому тільки сприяє. Навіть не зрозуміло чого чекаю, і можливо все те, що я чула в голові тільки фантазії. 

Інстинкти не давали тілу поворухнутися, я лягла на живіт склавши лапи перед собою.

“Дістань кінжал, проткни своє серце, коли зійде новий місяць. Врятуй тисячі невинних життів. В протилежному випадку — ми всі помремо.” — голос заколисував. З’явилося бажання проткнути свої груди гострим кинджалом. Стало холодно і волого, повіки прикривалися і тільки коли стало темно відчула присутність вовка. 

Запах хижака неможливо сплутати з іншими істотами: міць, рішучість та влада — це все облило окропом. Різко розплющила очі й підхопилася на лапи. В декількох метрах від мене стояв сірий вовк — Маннаро. Лікатопи мають інше, змішане забарвлення: сіра шерсть на хребті, яка плавно від живота переходить в чорний колір. 

"Привіт, Ел" — багряні зіниці — альфа. Вперше в житті я бачу ватажка. "Я знаю, що ти не можеш налаштуватися на розмову. Тільки обрані, істині перевертні мають такий дар. Але це на краще, що ти не можеш ляпати язиком. Слухатимеш мене. Я — Еціо, вожак зграї, з якої вигнали твоїх батьків.

"Вбивця!" — почула в голові свій голос. Вовк зашипів. Напевно почув мою відповідь. Показав ікла, ричав як поранений звір готуючись до атаки. 

"Я вимушений був це зробити" — рявкув і продовжував гарчати. Дивися прямісінько в очі які періодично загорялися і гасли. Вовк втрачав терпіння, а мене немов паралізувало. Я не боялася, тримала його погляд під прицілом, при цьому відчуваючи приплив сили. 

"Не люблю коли мене не запрошують на вечірки" — повільною ходою до нас наближався Лікатоп. Жовті очі горіли злістю. "Правда, можу прийти без запрошення"  — голос здавався знайомим. 

Лікатоп зупинився біля альфи, гарчав в мій бік, пропалюючи поглядом ватажка зграї. 

Інтуїтивно зробила декілька кроків назад. Не хотілося вв'язуватись у бійку. Я не воїн, ніколи не брала участі у відстоюванні честі чи боротьбі за життя. Взагалі чужих перевертнів бачила тільки вчора — вперше.

Вовки відчули мою слабкість. Одночасно перестали гарчати й повільно наближалися до мене. 

Я знала, що не зможу впоратись з обома. Залишилося тільки тікати.

До зустрічі на сторінках!)