Доброго раночку!

Новий розділ з історії перевиховання норовливої красуні у книзі  "Кохати не можна ненавидіти" порадує Вас сердечними відвертостями та відкриє нові, давно сховані грані головної героїні. 

Запрошую до прочитання!

Фрагмент з розділу:

Подолавши відстань від балкону до ліжка, Новак не міг втримати глузливу посмішку, уявляючи як Вікторія пихтіла, налаштовуючи подібну барикаду, яка повинна була втримати загарбника. Так наївно було з її боку думати, що це б його зупинило, але за спробу Адам накинув дівчині декілька балів до загального рейтингу. Все ж таки її войовничий дух, впертість та внутрішній стержень – заставляли поважати її, адже більшість жінок, яких знав Адам, хотіли бути лише гарним іграшками, та й все на цьому.

Стоячи зовсім близько до об’єкту своїх пристрасних бажань, він дивився на неї. Вона лежала у своєму ліжку, така мила, невинна, зовсім не та, якою себе хотіла показати, і дивлячись на цю картину, його інстинкти швидко перемкнулися від хтивих, у ті, що хотіли оберігати. Саме під дією цих відчуттів, Адам дбайливо натягнув ковдру на відкриті дівочі плечі, а сам присів на край ліжка, аби ще бодай трохи насолодитися цим моментом.

Він не знав скільки пройшло часу у такому ступорі, але таке його споглядання обірвалося рівно тоді, коли дівоче тіло здригнулося та з просоння, підстрибнуло на матраці, ніби ошпарене кропом.

- А-а-а! – жіночий вереск розірвав гробову тишу та поставив будинок на вуха, і навіть Новак здригнувся від того крику, не очікуючи почути подібні децибели. – Зовсім здурів, виродок нещасний! – заволала Ронцевич, підтягнувши до себе ковдру, ніби очікуючи, що хворий на всю голову зараз накинеться на неї.

Можливо мозок ще не повністю прокинувся від сну, але її переживання були не безпідставними. Хтивий чоловічий погляд та лукавий оскал попереджали сполохану про скорий напад, та тільки Віка трохи прорахувалася, адже чоловік не накинувся зверху, а майстерно піднявши ковдру, схопив за обидві ноги та різко потягнув на себе, вибивши у ще сонної останню опору.

- Підбирай слова, - проговорив він впевнено, надавлюючи не тільки своїм авторитетом, а й тілом, бо за ті миті, що ввели Віку в ступор, він майстерно осідлав світловолосу, пригвинтивши її руки до ліжка своїми. – Я ж попереджав, що за таке прийдеться тебе перевиховувати.

Подібні слова вона чула не вперше і не вперше пожинала плоди, посіяні своєю впертістю та гонором. Цей урок був вивчений на відмінно, закріплений практикою та переведений у папку з назвою: “Отриманий досвід від пана Новака”. Розуміючи ймовірні причинно-наслідкові дії, вона не тільки не стала продовжувати, а й видихнувши, відкинула супротив, збираючи до купи думки та сили, які треба було зберегти до моменту відсічі.

- Як ти сюди потрапив? – стараючись втримувати внутрішній гнів, запитала Ронцевич, аби на майбутнє мати змогу виправити і це.

Її серце калатало від адреналіну, а тіло, затиснуте нахабним нічним візитером, боліло, додатково палаючи в тих місцях, де її оголена шкіра торкалася шкіри чоловіка.

- Наївно було думати, що мене зупинить якийсь стілець і зачинені двері, - задоволений своєю беззаперечною владою над Вікторією, відповів Адам, граючи очима, в яких на розжарених іскорках танцювали бісенята. Видно було і сліпому, що подібна гра йому дуже подобалася, і він впевнено просувався до бажаного. - Запам’ятай, це мій будинок, а значить для мене відчинені усі двері.

Для Адама, відчувати її гаряче та пружне тіло під собою, було ще тією спокусою. Тіло реагувало не неї, ніби було налаштоване. Нюх загострився, вловлюючи солодкий жіночий запах, смакові рецептори посилилися, немов би збиралися смакувати щось солодке, а по шкірі хвилею пройшовся електричний розряд, який приносив неабияке задоволення.

- Ти – Маніяк, - процідила крізь зуби дівчина, робивши додаткові наголоси на голосних, так, щоб навіть людині з порушеннями сприйняття дійшло без проблем. - Мерзенний ґвалтівник! – наступне сказала, як відрізала. Хотілося додатково плюнути в лице, але пам’ятаючи гіркий досвід, Віка не стала дратувати бика червоною тканиною.

- Кицюню, - розтягнув Новак губи в посмішці від провокаційного наклепу, - то ти ще ґвалтівників не зустрічала, - утримуючи дівочі руки над головою, нахилився до точеної шиї, аби знову втягнути приємні ноти жасмину, які для нього стали додатковим наркотиком. - Маніяки переслідують здобич аби задовольнити свої бажання, а я тут зовсім із протилежних мотивів. Я прийшов задовольнити твої потреби, - брехав по чорному, не червоніючи.

- Зліз з мене! – змією викручувалася зеленоока, стараючись з усієї сили, аби скинути покидька, що зазіхнув на її тіло. - Я не потребую нічого такого!

- Не можу, - своєю вагою та міцним захватом розбив нанівець усі дівочі плани кароокий, продовжуючи досліджувати оголені частини її тіла, лоскотячи її м’якою щетиною. - Ти б мені нічого не сказала, навіть якби розтікалася від бажання, - додав слідом та опустившись ще нижче, ніжно вкусив білявку за сосок, який навіть через майку, в якій спала Ронцевич, стирчав, ніби став на диби.

Не було й сумніву, що її тіло реагувало на нього, тяглося, просило ласки, але, як він вже сказав, Віка ніколи б не зізналася в цьому та не прийшла б сама. Єдине, що почув чоловік у відповідь – тихий стон, який дівчина приглушила, пропустивши його через стиснуті зуби.

- Прошу тебе, відпусти, - промовила вона, відчувши, як загарбницькі губи продовжували блукати її тілом, окуповуючи та підминаючи під себе нові території. - Мені боляче, - почулося за декілька секунд голосом, в якому не було притаманної злості та зневаги, а лише жалісливе відчуття гіркоти та образи.

Ця зміна в її реакції різко вплинула на дії чоловіка, що розпалився не на жарт, але зміг швидко зупинитися, бо був ошелешений такою поведінкою. Він очікував скандалу, криків, відвертих бойових дій та впертої відсічі, аж ніяк не того, що побачив, розплющивши очі та пильно вдивляючись в обличчя на якому збиралися сльози.

Руки, що щойно тримали дівочі зап’ястя в лещатах, миттєво відпустили свою здобич, а здобич, на подив мисливцю, не проявляла супротиву й надалі.

- Що, навіть тікати не збираєшся? – перепитав Адам згодом, відчуваючи неладне.

- А чи є сенс тікати? – мало не трясучими губами говорила Віка. - Крок вліво, крок вправо — розстріл на місті, - очі в очі озвучила ситуацію в якій вона знаходилася. - Я тут, як в пастці – не хочу зайві нерви та сили витрачати.

- Моя ти розумниця, - подарував Адам зеленоокій подобу посмішки та швидко сповз, завалившись на правий бік, продовжуючи споглядати на дівчину, яка здивувала його своєю поведінкою.

- Скажи, нащо ти це все робиш? – перегрупувалася Віка, але тікати з ліжка не стала, лише накрилася ковдрою, яка була єдиною перепоною між нею та Новаком. - Для чого ти надомною знущаєшся? – до трясучих губ та жалісливих нот додалося й загальне тремтіння, яке найбільше проявлялося у руках. - Я вже більше не можу! – тими тремтячими руками білявка вхопилася за скроні, а потім закрила обличчя, аби не показувати свою слабкість, адже саме зараз по її щокам потекли рясні сльози, які Адам бачив вперше.

Він зрозумів, що задів її за живе, за те справжнє, яке вона ховала далеко в середині, поховане під холодною брилою злоби та ненависті. На це й був розрахунок, докопатися до живого та витягнути його назовні, але чоловік не уявляв, що йому буде настільки боляче бачити такий її стан та розуміти, що він і є причиною цього болю.

Зараз Ронцевич плакала вперше за довгі роки, і не могла зупинитися. Ті сльози лилися немов з прорваної дамби, змиваючи все хороше та погане, скидаючи маски та відкриваючи світові нову Вікторію, чи точніше сказати – справжню.

  - Не можу більше! – колотило її в агонії. – Будь ласка, не треба!

- Вікуль... - підірвався Новак миттєво та прилинув ближче до неї, заполонивши дівчину у свої обійми. – Не плач, прошу тебе, - рефлекторно почав гладити її, час від часу дозволяючи собі цілувати, стираючи гіркі сльози з почервонілого обличчя. – Чуєш мене? Прошу, не плач, - продовжував він, а Ронцевич, на диво, не опиралася тим ласкам та спокійно приймала його поцілунки та пестощі, ніби зараз в його обіймах була зовсім інша жінка: слабка, вразлива та тендітна.

- Ти ж цього хотів? – запитала вона крізь сльози і це питання вкололо Адама в саме серце. - Зламати мене! Підкорити своїй волі! – нарощувала темп, шморгаючи носом, який незвично набряк, забитий солоною вологою. – Радій, ти домігся свого, - напружилася в голосі. - Я надломилася… - просичала вона далі, і підсвітка, ніби в підтвердження її слів, відключилася, закутавши їх у темряву.

- Т-ш-ш... - Заспокоював її Адам, який увесь цей час не відривав дівчину від себе.

Мить, і сильні чоловічі руки потягли повністю підконтрольне, майже обм’якле тіло на себе, примостивши тендітну на колінах. Віка була як пластилінова лялька, піддавалася його рухам, не мавши моральних та фізичних сил противитися. Реальність була гіркою, але треба було бути відвертою та чесною з собою, адже десь далеко, на задвірках свідомості, їй навіть сподобалося знову відчути себе слабкою. Хотілося притулитися до гарячих чоловічих грудей та потонути у кріпких обіймах.

Читати книгу