Вітаю вас, мої дорогі читачі, та любі друзі, котрі з'явилися в мене тут, на Букнеті!

Вже два місяці я нічого не писала. Не можу. Всередині якась прірва, котру заповнили Маріуполь, Буча, Київ, Харків, Чернігів, та тисячі-тисячі зруйнованих життів. Стільки горя... здається, що натхнення писати вже ніколи не повернеться до мене. Хіба що про все те горе, що покрило нашу землю.

Не можу абстрагуватися, не пропускати через себе. Все, що коїться, вражає до такої міри, що це розбиває тебе на шматки кожен раз і ти не можеш прийти до тями.

Коли твое життя змінилося в один день.. ні, не так. Коли твое життя в тебе забрали в один день, дуже втішає те, що є ще щось надійне та непохитне в цьому світі, що ніхто не може в тебе забрати - Бог. І домівку, яку Він приготував для нас там, у Себе, ніхто не може зруйнувати. І навіть якщо ворог відбере наше життя, то ніхто не може забрати того вічного життя, що дає Господь.

І навіть якщо ми проходимо через долину смертної тіні, Він поруч, тримає за руку.

Це усвідомлення дуже підтримує мене в цей час, та не дає поринути у вир відчаю та туги.

Мені хотілося б знати, як ваші справи, дорогенькі. Чи все у вас гаразд? Я дуже сподіваюся на це.