Емоційна новинка: "Поверни мою душу"

Любі читачі!

Я люблю читати книги о героях, які не змогли бути разом у минулому, зустрічаються через час, виправляють помилки й виборюють другий шанс на кохання. Особливо коли йдеться не лише про долю двох дорослих, а й про дитину. Для ніжних маленьких душ немає нічого кращого, ніж повна родина і люблячі батьки.

Вже скоро почнеться публікація саме такої моєї нової історії (Не)чужа дитина. 

 

А поки що я хочу запропонувати вам книгу, початок якої мене відразу зачепив. На вас чекають #заборонені почуття, #зустріч через час, #спільна дитина.

Він, вона і маленька дівчинка. Чи можливе у них спільне майбутнє?

ПОВЕРНИ МОЮ ДУШУ

Каміла Дані, Холод Влада

ssM0YybF8xD30fcaS8mzdi86Uxdw4z0mvfcLQ-7NDNHoxadIBv-h97o6UGY-hucd7XKJIdWs0gH9ylql-rWdb5D526dZRTGxYrOrZ2J5vJdOZuZlsHOZv6pV5PiLFW1D7axeYsr- 

 

Шматочок:

– Ти забрав?! – шепочу проковтуючи гострі шпильки жовчі. – Ти вирішив?! – невпізнанний голос. – Виродок, ти вкрав! – кричу. Мене трясе, в голові все перевертається догори ногами.

– Марто, – Кирил ловить мене за лікоть.

Навіть не зрозуміла, як опинилася біля Руслана. Нависла над ним зі стиснутими у кулак руками.

– Ти хоч знаєш, що я пережила за цей рік? – голос тремтить. – Знаєш? – знову кричу. Мене вивертає навиворіт від болю та ненависті. – Ти вкрав мою душу, мою донечку і сенс життя, – сльози градом котяться щоками, затуманюючи погляд.

– Марто, я розумію, – підіймається на ноги.

Кладе руки мені на плечі, які я вмить стріхаю, як гидливу ганчірку.

– Розумієш, – підіймаю кулачки, молочу по грудях захованих у синю сорочку. – Що ти розумієш, – не можу більше підібрати слів. Хочу прокинутися, покинути цей жах і прокинутися біля моєї крихітки.

– Але це ще не все…

Тільки зараз підіймає погляд наважуючись подивитися в очі.

Відчуваю, як мої груди ходять ходуном, ніздрі жадібно хапають гіркий кисень, а мозок просто не сприймає те, що відбувається.

– Аня захворіла, їй потребується пересадка кісткового мозку, але мій не підходить, єдина надія на тебе.

Руки опускаються від безсилля, коліна підкошуються, перед очима пітьма.

– Ти що верзеш, – мене підхоплюють двоє пар рук. – Ти що верзеш тварюко? – відчуваю, як захлинаюся власними сльозами. – Я змушу тебе заплатити за все. Гори в пеклі!

***

Навіть доля сама постійно зіштовхує нас, тож то не тільки я сам. Можливо, мені варто...

– Пообіцяй мені не шукати зустрічі з нею... Якщо ти все ще хочеш бути зі мною, Руслане, – тихо шепоче Соня.

– Давай поговоримо вдома, – злегка відсторонююсь. 

– Ти закоханий в неї? 

– Я її навіть не знаю, – зітхаю. 

– Не обманюй мене, – дивиться в очі.

– Вона мені подобається, але ми правда незнайомі. Я ходив до цього кафе, щоб побачити її, але ніколи не кликав до себе за столик до сьогодні. Просто фізичний потяг, іншого бути не може. Ми зовсім незнайомі.

Ніби кажу і правду, а звучить так, ніби виправдовуюсь. Не розумію, навіщо роблю це. Чи то за звичкою, чи то ще з якоїсь причини... Можливо, я просто не хочу робити боляче ані Соні, ані Марті. 

ПРОДОВЖЕННЯ ТУТ

 

5 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Ханна Вільха
25.04.2022, 19:30:23

Ого, які емоції! Цікаво

avatar
Каміла Дані
25.04.2022, 12:55:37

Дякую❤

avatar
Таня Толчин
25.04.2022, 11:02:46

Дуже цікавий уривок, дякую)

Дуже цікаво! Дякую!)

avatar
Валя Головатюк
25.04.2022, 09:14:00

Дякую. Чекаю на нову вашу книгу. Швидкого і легкого написання. Миру всім на Землі.

Аля Морейно
25.04.2022, 09:14:51

Валя Головатюк, Дякую!

Інші блоги
☘️3 000 прочитань☘️
«Срібний полин: Тіні Мейфера » перетнув позначку у 3 000 прочитань. Дякую за ваші сердечка, додавання книги в бібліотеки і коментарі. Також я дуже рада знову поспілкуватися в блозі після довгої перерви. На сторінці
Степ та Олімп: запрошую вас у світ, де боги не...?
Сьогодні я прийшла до вас із чимось трохи незвичним. Не з новим розділом, не з анонсом прем'єри й навіть не з черговою порцією авторських страждань. Хоча без останніх, звісно, не обійшлося.)) Я нарешті вирішила показати
39-й розділ уже на сайті!
Сьогодні на нас чекає Науменко в «Ауреліумі» — і наочний візуал до цього моменту. На картинці — саме таким я бачу в своїй голові того самого бармена Дєнні. Йому 20, і, як на мене, він доволі милий. А в
Коли життя змушує змінити пуанти на нові можливост
Пацюк Червоній Схованка лютого звіра Враження від перших 25 сторінок Ну що, продовжуємо нашу рубрику «ТипуРецензії»! Сьогодні ділюся першими враженнями від книги «Схованка Лютого Звіра». Одразу попереджаю:
Шалений вечір триває)))
— А хіба твоя дівчина не руда? — за спиною пролунав смішок. Що ж, хотіла вжалити, та не вийшло. Проте моє роздратування досягло небаченої до сьогодні позначки. Бо я розвернулася і серйозно сказала: — Вона
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше