Змінилася після декрету. А чи оцінить чоловік?

Доброго вечора!
Ось прийшов момент, який змінить все. Цікаво? Тоді запрошую до нового розділу книги "Психолог особистого призначення"

Головна героїня, як ніколи близька до кардинальних змін. Чи оцінить законний чоловік?


Уривок
 

Пройшлов місяць.

Отримавши першу заробітню плату, яка була трішки більшою за ставу – придбала свекрусі шубу з кролика, яку ми знайшли на базарі.

Для неї це стало справжнісіньким св’ятом. Вона  цілий день крутилася перед дзеркалом і навіть запросила своїх подруг-сусідок на чаювання.

Мені же весь цей час було не до неї. Артем Миколайович загрузив мене книгами, які я ще мала йому переказувати на наших сеансах. Спочатку я протестувала, але згодом стала  зачитувала їх до дірок. Раніше думала, що моя проблема з чоловіком унікальна. Що я не виберусь, але… насправді всі сценарії уже відбулися до мене. Мені лиш потрібно почерпнути мудрість інших людей, які пройшли щось подібне.

А найбільше, що зрозуміла – я жила у залежних стосунках, бо ж вільною не відчувала себе, по суті нею ніколи не була. Думала, що вільна, а після народження доньки відчула нарешті на повну наскільки була залежною.

Сиджу перед дзеркалом у салоні краси і подумки собі посміхаюся.

«Ти все зможеш» — повторюю для себе.

Я зробила манікюр, педикюр, брови, наростила вії і зараз сиджу з фольгою на голові. Вирішила стати блондинкою. Чому ні? Ще з підліткового віку мріяла. Тепер, коли я наважилась жити за власними правилами – буду робити те, що мені хочеться. Нікому не дозволю мені вказувати, навіть якщо інші, як моя свекруха, будуть називати це «егоїзмом»

Сьогоднішній день був похмурим. Небо застилало сіре полотно, яке погрожувало от-от пролитися дощу. Але в салоні була атмосфера літнього свята.

Моя молоденька стиліст-перукав принесла мені філіжанку запашного капучино і наказувала розслабитись. Так я і зробила.

Не могла уявити, що тратити гроші на себе – так приємно. Ти стаєш ніби центром якогось маленького всесвіту, де руки майстринь готові на все, аби зробити тебе красунею.

Телефон вібрував від дзвінків чоловіка вже декілька разів. Так не хотілося відповідати. І лише коли пролунав п’ятий виклик поспіль - наважилась.

— Де ти? — перше, що питає.

— З подругою, — відповідаю підморгуючи перукарці.

Вона теж мені всміхається і заглядає у фольгу, аби перевірити, як фарба «взялася»

— З якою подругою?

— Перепрошую, як Вас звати? — пошепки питаю перукарку.

— Христина, — відповідає та.

— З Христиною.

— З якою Христиною? Я прийшов, а тебе, ще досі немає дома!

Була всього шоста, тому я здивувалася, що мій чоловік так рано прийшов додому.

— Здається твій робочий день ще ж не закінчився, — відповідаю.

— Мій що? А-а. Так сьогодні раніше відпустили.

«Якщо відпустили, то хоч раз проведи його з дитиною» — хочу сказати, але стримуюсь. Взагалі, якби у мене було власне житло, я би не стримувалась ні на мить. А так… боюся всіх цих сварок з чоловіком і свекрухою.

— То ти коли будеш? — питає мене.

Відхиляю телефон в сторону.

— Скільки ще часу займе фарбування? — питаю Христину.

— Години дві, не менше. Ми ще ж мали Вам кінці підстригати.

— Через дві години, — відповідаю чоловіку.

— Скільки? Та де ти швендяєш? Щоб була через п’ять хвилин! Або я за себе не ручаюсь! — кричить мені в слухавку.

Читати продовження