Доброго ранку.
Вибачте, але просто не було сил терпіти) Ну такий вже смачний кусь))) А який тонкий натяк)))

Продовження "До біса моду!" вже на сайті)

Під пильним поглядом Соніка ставало незручно, але розуміла – зараз він з’ясовує щось для себе, і від цього моменту багато чого залежить. Чи повірить? Чи прийме відповідь? Помітила навіть, як сіпнулася рука хлопця, щоб торкнутися її обличчя, але придушив це бажання

– Чому не сказала раніше? Навіщо брехала? – дивно, але в його голосі не було образи – скоріш стримана цікавість.

- Ви з самого початку сприймали мене, як хлопця, то ж мені важко було уявити, як пояснювати, що ви помилилися. Та й навіщо, якщо всіх все влаштовувало? – спробувала заспокоїтися. Сотні разів проговорювала про себе цей діалог, а як настала потрібна мить – слова наче зникли.

- Наче нас хтось питав, - фиркнув Макс, стаючи поруч з Соніком. Потім раптом подивився кудись за її плече й посміхнувся: - Схоже, вовченя має тепер свого вовка? Заспокойся, не чіпатиму. Тим паче, що саме завдяки Міші в мене тепер така класна тачка, - звернувся до Андрія, й дівчина у ту ж мить відчула, як руки на її плечах трохи розслабилися. – До речі, а як…

- Мішель, Міша – мені байдуже. Завжди називають і так, і так, - розуміючи, про що захотів запитати, відповіла дівчина.

- Ну що ж, тепер принаймні зрозуміло, чого тоді на озері так обламалася та мала, - знизав він плечима.