Слава Україні!

З Вербною неділею вас! Нехай свята гілочка оберігає ваші сім’ї від негараздів. 

Сьогодні хочу звернути вашу увагу на новий службовий роман від

 Роми Аріведерчі

Тут киплять офісні інтриги й ще на додачу автор нам обіцяє ХЕ. 

Шматочок:

(в героїв однакові прізвища, якщо що))

ЛЕО

Підходжу до цієї, гм, Гончаренко, вона лежить на лавці, ніби нарошне зваблює. Вся така засмагла на курорті, шкіра золотиста, гладенька, як шовк, через шкіру вени видно, халат на грудях розкрився.

Та знаю я все. Є на що подивитись і досі. Хоч і схудла в лікарні, та не в стратегічних місцях.

Я ж не просто так біля того басейну на неї першу оком накинув.

На вигляд у неї все в порядку, та коли з головою бобо, то гарна вітрина не поможе. Хоча…

Поплескав її по щоках, бо чогось довго не рухається й очі закочені під лоба.

І що ця видра зробила?

Правильно, розплющила свої чорні відьомські очиська, відсахнулася, аж волосся блондинисте майнуло на всі боки, вдарилася головою об лавку, підскочила й дала мені ляпаса.

Роби після цього людям добро.

Ще й потім наплела черговій медсестрі, що я користався там чимось.Типу її безпорадним станом.

Ну тобто не вона мені врізала, коли я не можу відповісти, бо вона дівчина, а я чимось скористався. Відьма, як вона є.

ЛІДІЯ

От про курорт мені краще було б не згадувати.

Про молодого бога, що спустився з небес, пропалив захопленим поглядом і… похабно запросив у ліжко, з розгону.

Ніколи не дізнається поганець, чого я його штовхнула в басейн.

А того я його штовхнула, що  мені схотілося. На секунду. Просто на мить захотілося відчути себе з ним. Ну до того, як він відкрив рота. 

І досі його не може закрити.  Проходу не дає своїми кпинами й карканням про те, що для мене все скінчено.

Для мене все тільки починається, ясно?

Тільки тепер треба триматися за все, що тримає. Огида мене не тримає, надії мені не досить. А от ненависть - вона ого як тонізує. 

Так приємно дивитися, як він біситься від мого ігнору.

І це тільки початок. Тепер нехай краще ховається. Я на стежці війни.

Сьогодні зранку ми зіткнулися з тим Гончаренком біля лабораторії.

Він на мене якось задумливо подивився і противно посміхнувся.

Зараз щось скаже.

-Краще помовч. - тихо сказала я, так не хотілося цей чудовий ранок поганити. -  Я зранку можу не під тим кутом подивитися. І ти  пожалієш. Моя бабуся потомственна відьма.

КНИГА ТУТ

МИРНОГО НЕБА! ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

Ваша Каміла