Моя власність - доступна. Трішечки підтримки та...

Слава Україні!

Як ви? Сподіваюся у вас все добре, наскільки це зараз можливо)) Останнім часом я мало тут, багато роботи)) стараємося підтримати українців звідси))) 

Вірю, наші мужні воїни зовсім скоро повернуться додому, з перемогою! Віримо, молимось і підтримуємо один одного!

Ми – велика, міцна, сильна родина!

Все буде добре! 

Сьогодні вже стала доступна до читання

 МОЯ ВЛАСНІСТЬ

(кликабельно)

Шматочок:

В очах Дрона лютує божевільне звірство. Вогонь обурення перетворює лікаря на попіл. Руки стискає в кулаки і швидко ховає у кишені штанів. Намагається тримати себе в руках, хоч насправді горить усередині.

— Бліда останнім часом і сьогодні вранці з'явилася нудота.

Холодний гель торкається моєї шкіри.

— Чудово! — після кількох рухів апаратом, чоловік усміхається. — Вітаю, майбутні батьки.

— Який термін? — басить Дем і я, чесно, боюся підняти на нього очі. Тільки від голосу мене морозить, шкіра вкривається сиротами, серце забуває, як стукати.

— Чотири тижні.

— Ми робитимемо аборт.

Шум вухах, перед очима завіса і я швидко підриваюсь на ноги.

— Що? — я всього очікувала: була готова стати бранкою, навіть нянькою своїй дитині. Але вбити, ні в чому невинну душу — ніколи.

— Я сказав аборт! — Повертається до мене. Ловить погляд. Попереджає однією тишею, одним скаженим виглядом.

— Вибачте, лікарю, можете нас залишити на кілька хвилин.

Не відводжу погляду. Тримаю у полоні темні очі й тільки зараз починаю розуміти, що боротьба лише починається. І вона не на життя – на смерть.

— Ти сказав аборт, — починаю, як тільки зачиняються двері за чоловіком. — А мене запитав, чи мої бажання не мають ніякого значення?

— У цьому випадку — ні! — непохитний.

— Чому? Який цей випадок? — щоки вже вологі від сліз.

ЧИТАТИ ТУТ

А ще в суботу, ви ж не забули? Прим’єра книги

 ПОВЕРНИ МОЮ ДУШУ

написана в співавторстві. 

Книга завершена, тож оновлення через день автори гарантують!

Шматочок для апетиту:

— … тому я вирішив просто забрати дитину, — закінчує розповідь з відкритою ненавистю поглядаючи на Кирила. – Я знав, що суд не забере Анічку в тебе, але тоді я був занадто злий, щоб придумати щось інше.

Світ рухнув. Вибухнув, провалився в темну прірву забираючи все людське, що було всередині.

Ноги самі виправляють мене в повний зріст. Ненависть, злість, гнів переплітаються з ярістю та відчаєм.

Сама не знаю, що зараз відчуваю, не розумію, що роблю і що говорю.

— Ти забрав? ! — шепочу проковтуючи гострі шпильки жовчі. – Ти вирішив?! – невпізнанний голос. – Виродок, ти вкрав! – кричу. Мене трясе, в голові все перевертається догори ногами.

— Марто, — Кирил ловить мене за лікоть.

Навіть не зрозуміла, як опинилася біля Руслана. Нависла над ним зі стиснутими у кулак руками.

— Ти хоч знаєш, що я пережила за цей рік? – голос тремтить. – Знаєш? – знову кричу. Мене вивертає навиворіт від болю та ненависті. – Ти вкрав мою душу, мою донечку і сенс життя, — сльози градом котяться щоками, затуманюючи погляд.

— Марто, я розумію, — підіймається на ноги.

Кладе руки мені на плечі, які я вмить стріхаю, як гидливу ганчірку.

Будемо раді бачити вас серед своїх читачів!

А для уважних маленькі подарунки:

Моя власність 

SOLO Мія 

МИРНОГО НЕБА! ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

Ваша Каміла