Вітаю, мої любі!
Ледь дочекалася неділі, аби згідно графіку, пережити разом з вами пригоди нашої головної героїні Віки. 


Психолог особистого призначення

Уривок

Перший день на новій роботі – завжди бентежний. Але коли це перший день роботи  у твоєму житті – аж ноги підкошуються від хвилювання.
На мій подив ніхто не сміявся і не засуджував мене за те, що я ніколи не працювала. Так, я проходила практику під час навчання – про це і розповіла керівництву.
Мій бос – пристаркуватий сивий чоловік маленького зросту. Він розмовляв зі мною, ніби з маленькою, але я не заперечувала. Врешті від нього залежить моя зарплатня.
Ми сиділи в його кабінеті, поки він відверто розглядав мене і розповідав про компанію.
— Отже, Вікусю. Якщо будеш гарно працювати буде тобі і кар’єрний ріст, і заробітна плата достойна. А ті хто працювати не хоче – більш як три місяці у нас не залишаються.
Побачивши мої перелякані очі – додав:
— Ні, ні. Ми їх не звільняємо. Просто самі люди хіба захочуть працювати лише на ставку? А робота у нас специфічна. Клієнти бувають різні. Тому, якщо хочете стати стресостійкою – Велком ту наш дружній колектив, — він засміявся.

Робочий простір мені дали такий, як і в інших: стіл з перегородками, монітор і гарнітура.
— Ось шаблон, — повненька дівчина всунула мені у руки папір А4, — Я твій куратор на момент стажування, — її голос був байдужий і втомлений, — Ось тисни цю кнопку, — показала пальцем на монітор, — І тоді включиться продзвін. Говори поки по шаблону. Слухай як біля тебе інші говорять. Згодом зрозумієш.
Коли в гарнітурі почула голос першого клієнта, а це був вихідний виклик, я ледь не виключила з переляку. Але так, як моя кураторка стояла біля мене – я цього не зробила. Як тільки почала вітатися по шаблону – клієнт одразу же вибив.
Я подивилася на Катю, так звали цю повненьку дівчинку.
— Нічого. Чекай наступного. Більша частина буде вибивати.

І так тривало до вечора.
На місяць мене під'єднали до продзвіну, де я повинна продавати онлайн курси англійської. В цій компанії фірми змінюються, тому цього місяця я продаю онлайн курси, з наступного мені дадуть інше завдання.
— Як успіхи? — питає мене мій сивий керівний Павло Михайлович.
— Сьогодні не вийшло продати нічого, — кажу засмученим голосом.
— Нічого. Таке буває, але пам’ятай. Надалі ти повинна продати хоч щось за день.

Додому все ж поверталася у гарному настрої.
Завдяки роботі я не лише почала спілкуватися з людьми, але й відчула себе комусь потрібною. Відчула, що я не просто робот для зміни підгузків і варіння каш. Тепер я «оператор». Нехай це не престижна посада, але на цьому здаватися не збиралася.

Весь наступний тиждень за довгий проміжок часу я була в стабільному настрої. Хоч деякі люди, яким я телефонувала посилали мене до біса і кричали, аби їх номер видалили. Моєму щастю не було меж.
Свекруха на мій подив добре справлялася з донечкою і навіть не набридала мені дзвінками. Все було так, як я хотіла. Тому коли під кінець тижня прийшла до психолога, думала з ним прощатися.

— Ви мені так допомогли, — посміхалася на всі зуби, — Думаю, що це буде наш останній сеанс.

Читати продовження

 

Усім гарного вечора!