Сьогодні або ніколи! Час змін!

Кращий спосіб почати робити – перестати говорити і почати робити.

Вітаю, мої любі!
Новий розділ книги "Психолог особистого призначення" вже на сайті.
Сьогодні, або ніколи. Вікторія має вирішити, як їй діяти далі.


Уривок з нового розділу 

— Тиць моя радість!
Коли відчиняю двері у квартиру на порозі вже стоїть свекруха.
— Ну і де тебе носило?
Посміхаючись встромлюю у її довгі худорляві руки – тортик.
— Мене на роботу прийняли. В офіс, — кажу з помітний запалом і гордістю.
— Ой, ой, — свекруха несе торт на кухню, — Бізнес вумен ти наша.
Не звертаю увагу на бурмотіння вічно незадоволеної мами Віри – розкриваю обійми для доньки, яка летить прямісінько на мене.
— Як ти, маленька?
— Баба ням ням.
— Ти їла з бабою?
— Дя.

— Напевно, ми святкувати твоє влаштування на роботу не будемо, — чую голос свекрухи з кухні.
Насторожено підіймаю маленьку на ручки і йду на кухню.
— Чому?
— Елі захворіла.
Тут у мене аж земля пішла з під ніг.
Мерщій починаю оглядати дочку і помічаю цівки рідких шмарклів під носом.
— Коли? Вона ж була здоровою!
— Діти боліють.
Ні. Ні. Тільки не зараз.
— Тоді садочок скасовується на два тижні, — кажу свекрусі, — Мамо, Ви ж побудете з Елі поки вона не одужає?
— Пошліть мені хтось терпіння, — театрально плескає в долоні, — Чи ти, Віко геть сказилася?
Вона ставить на газову плиту чайник і витирає його ганчіркою від конденсату.
— Хіба Вам самій не буде легше, коли у квартирі буде менше народу? — пішла я в атаку.
Свекруха злісно стиснула губи. Лише очима вона наказала мені відпустити доньку.
— Елі йди пограйся, — сказала я дочці відпускаючи з рук.
— Нє, нє, на учки! — протестувала дочка.
— Іди-но бабусі принеси свою ляльку, — ніжним голоском прощебетала свекруха.
Я знала чому вона це робить. Чергова сварка, від якої я не мала здатності утекти.
Коли Елі покинула кухню, свекруха показала очима на дерматиновий диванчик, куди я відразу й опустилася.

                                                                       Продовжити читати

Усім дякую за увагу!