Рекомендую!

СЛАВА УКРАЇНІ !!!

Вітаю пошановувачів цікавої літератури! Це мій перший блог рекомендація, тому я навіть трішки хвилююся.
В цей неспокійний час мене найкраще відволікають любовні серіали, книги і власна писанина:) На Букнеті знайшла цікаву історію від авторки Лія Тан. Запрошую почитати 

ЛЮТИЙ ВОРОГ

Бунтівна історія кохання.

Анотація

Кохан виявився правим. За Софією велося стеження і не тільки Коханом. Хтось іще полював на неї, хто саме, було не важко здогадатися. Адже вона стала поперек горла колишньому партнеру покійного батька.

Тепер Софії потрібно переховуватися разом з тим кого, люто ненавидить. Жити з ним під одним дахом в повній ізоляції, на краю світу в суцільній темряві. Потрібно триматися, аби не зійти з розуму і не закохатися.

обкладинка кликабельна

Уривок:

Кохан спокійно зачинив двері з середини на її ж ключ, який вона бездумно залишила у замковій щілині, хоча робила так завжди. Тіло огорнув страх, а наляканий погляд стрибнув на чоловіка який наближався. На його обличчі вигравав спокій.

— Що ви собі дозволяєте? — Зірвалася Софія. Усе її єство противилося тому, що відбувалося. Вона ненавиділа цих людей і не хотіла ані спілкування з ними, ані зустрічей.

Іван зачинивши двері кабінету з середини не зважаючи ні на крики за ними, ні на господиню офісу. Чоловік зупинився посеред кабінету і поміряв дівчину з голови до ніг яка зірвалася на рівні ноги з-за столу. Білі до колін чоботи підкреслювали стрункі ніжки, хоча не довга спідниця й так робила їх візуально довшими. Короткий синій піджак, що защіпався на один ґудзик, вигідно підкреслював красиву фігуру, хоча усю цю красу псувала біла блузка без неї було б краще. Довгі білі пасма волосся спадали аж до грудей. Погляд чоловіка стрибнув в її аквамариново-голубі очі з довгими віями. Він потонув у цій красі вдруге.

Софія розгублено дивилася на не проханого гостя. На ньому знову був чорний діловий костюм, чорна сорочка зі золотистими нашивками зі середини, комір якої був розщипаний. Поверх костюму був темно-сірий не довгий плащ. Він весь такий галантний і водночас брутальний з не голеною щетиною дивився на неї.

Софія відчула як окрім ненависті тіло охопив тремор, стало важко дихати. Заглянула в його очі які миттю стали чорними, красиві губи ледь відкрилися, хоча на обличчі панувала невдоволена гримаса. — От холера він занадто привабливий. Зловила себе на думці дівчина і всередині сердилася на себе за те, що дозволила собі таку слабкість, як розглядати його як чоловіка. Він її лютий і запеклий ворог.

Задзвонив мобільний Софії який лежав на краю її робочого столу. Вона не встигла дотягнутися до нього, Кохан зробив це швидше.

На дисплеї світився напис «Секретар». Чоловік простягнув телефон дівчині наказавши.

— Скажи їй хай заспокоїться, нам необхідно дещо обміркувати.

Софія взяла телефон з його рук прискіпливо дивлячись на свого ворога. Її бісила його нахабність. Все ж знявши слухавку вона тихо попросила свого секретаря.

— Маріє Олександрівно! Все добре, не хвилюйтеся, але чекаєте п’ять хвилин, далі викличте охорону. — 

Гальцева поклала слухавку і відверто знову заглянула в його очі, своїми божевільно красивими очима. Цілий десяток відбірних матів пронісся в голові в Кохана. Чоловік буквально просвердлював її поглядом, сухо заявивши.

— П’ять хвилин замало.

— Їх забагато. — Роздратовано кинула Софія і впевнено подалася до дверей, та до них не дійшла. Іван перехопив її, хазяйновито поклавши руку на її талію притяг до себе, міцно притиснувши до свого тіла. Від цього жесту тілом поснували муравлі. В голосі чоловіка добре чулася погроза.

— Софіє, нам потрібно поговорити.

— Я не хочу ні про що говорити. Відпустіть. — Роздратовано наказала вона і зробила спроби аби звільнитися, чим принесла собі лише біль. Кохан надто міцно тримав її у своєму полоні. — У мене немає часу, аби тратити його на вас. — Її пручання були марними, він не відпускав, лиш пильно дивлячись на неї холодно кинув.

— Софіє, це у твоїх же інтересах. Войтко бавитися не буде. Він відкриє полювання на нас обох, так само як зробив це з нашими батьками. Тільки ми обоє заважаємо йому і повір він нас прибере. По одинці йому це зробити буде легше.

— Відпусти! — Озлоблено наказала дівчина, щоки якої розпашілися від пручання і нервової напруги.

Іван відпустив дівчину, хоча тримати її в своїх обіймах було так приємно. Вона поправивши одяг і волосся подалася якнайдалі від нього зі злобою заговоривши.

— Вирішив пограти в благородство?!! Тільки згадав про нього надто пізно, коли самого біда спіткала. Де ж ви всі такі чесні були коли мого батька вбили, а матір залишили ні з чим. Зауваж — це зробив твій батько разом з Войтко. — Софія перевела подих і зірваним голосом з ненавистю продовжила. — Циніки, бандюки, я ненавиджу вас всіх. — На очах виступили сльози, вона миттю змахнула їх. — Що ти тепер мені хочеш довести?

— Софіє, мені потрібна твоя допомога. — Важко зітхнувши попросив Кохан. Він частково розумів дівчину, але зараз не до її криків гордості.

— Нам з мамою теж потрібна була допомога, але твій чесний батько звалив з України залишивши нас сам на сам з усім.

Підійшовши до дверей Софія відімкнувши їх, прочинила й зірваним голосом наказала.

— Іди геть! І більше ніколи сюди не приходь.

— Софіє! Отямся! — З надією просив Іван.

— Просто забирайся! — Холодно наказала Гальцева, в її очах знову стояли сльози, а тіло реально тремтіло і тепер від ненависті до людей які зруйнували її життя.

Кохан зітхнув, ще кілька хвилин продовжував стояти дивлячись на таку милу красуню, яка люто ненавиділа його. Не залишалося нічого іншого як піти. Йому зайвий галас не потрібний.

ЧИТАТИ ТУТ

Приємного чит ання