Вітаю усіх!
Сподіваюся у всіх все добре?

Новий розділ книги "Психолог особистого призначення" вже на сайті. 



Уривок

Сонце ще не зійшло, як збоку я не відчула звичного тепла чоловіка.
«Де він?» — не могла збагнути.
Донечка солодко сопіла у теплому ліжечку.
Встала тихо, аби її не розбудити й вийшла в коридор. У кімнаті свекрухи було темно, а от на кухні горіло світло.
— Чому встав так рано? — питаю чоловіка, який пив каву і читав щось на телефоні.
— Не спиться, — каже не відводячи погляду від екрана.
— Як робота?
— Нічого. Цього місяця зробив план.
— Молодець!
Щомісяця єдине, що прагне чоловік – зробити план продажів. Чим більше продасть товарів – тим більше заробить. Взагалі його робота здається мені вкрай важкою. Не уявляю, як можна телефонувати людям і продавати товар, коли вони самі про це ще не думали. Звісно, він уже звик, у нього велика клієнтська база. Напевно, я не здатна до такої роботи. 

Сідаю на диванчику і кладу голову йому на плече. Його тіло пахне гелем для душу і засобом після гоління.
— Я так сумую за тобою, — шепочу.
Він всміхається, але продовжує читати якусь статтю в Інтернеті.
— А ти? — питаю.
Він тяжко видихає.
— Ми ж разом живемо.
Знову відчуваю ту стіну, через яку не можу пролізти вже не один рік.
— Мішо, ми так давно нікуди не ходили разом.
— А куди ти хочеш?
— Ну, можливо, в кіно.
— А що там зараз показують?
— Не знаю. Хіба важливо?
— Підемо, — легко погоджується.
Я обіймаю його за широку шию і цілую у щоку зі щетиною.
— А коли підемо? — питаю вже грайливим тоном.
— Хочеш на цих вихідний?
— Хочу.
Зі щік я переходжу на губи. Ловлю себе на думці, що ми не цілувалися у губи вже досить давно. Ніжно проводжу рукою по спині, як раптом він відсторонюється скидаючи мене з себе.
— Нічо, нічо, — чую голос свекрухи, — Не звертайте на мене уваги.

Продовжити читати

Приємного читання!