Гарні, чуттєві та теплі історії кохання. Запрошую.

Кому сподобалася книга  
"ФРАНЦУЗЬКИЙ АКЦЕНТ"(ТЕПЕР ЦЯ КНИГА БЕЗКОШТОВНА!!!)


Тому буде до смаку і
«НАХАБА В МОЄМУ БУДИНКУ»

Історія з почуттям гумору та серйозністю. Історія з глибокими почуттями та роздумами. Історія з пристрастю та ніжністю.
Запрошую до книги, яка захопить у свій полон.

Уривок.
 «— Відпустіть мене! — Я вирвалась з його рук, і дивлячись прямісінько йому у вічі, сказала: — Ви прекрасно знаєте, що… Ні, нічого. Е-е-е… Ви завжди насміхаєтесь над жінками? Ви жінконенависник, чи як?
   Він розсміявся мені в обличчя.
   — Крихітко, ви б не повірили наскільки я люблю жінок. Якщо ви не в моєму смаку, це не означає, що я погано ставлюся до вашого виду.
   Моєму обуренню не було меж.
   — До «мого виду»?! От ви і все сказали цими словами. Любов прямо літає довкола вас. Хам!
   — Неврівноважена!
   — Я?
   — Ну не я ж!
   — Ви нереально самозакоханий кретин, який заграбастав мій будинок! — Очі знову наповнились сльозами від безвиході. Я дійсно вскочила в халепу. В моєму домі нахаба.
   — Все сказали? А тепер переодягніться, бо навіть сліпий стане зрячим, а я то, як ви зрозуміли, маю гарний зір.
   — Р-р-р… — Здається я заричала. Я готова його прибити. — Нахаба! — З цими словами, я зачинила перед його носом двері.
   — Скарлетт, не поводьтеся, як дитина. Виходьте, все обговоримо.
   — Мені нема, що з вами обговорювати. Я їду звідси. Все буде вирішено через адвокатів… суд… чи, що там в таких випадках…
   — Ви не зможете зараз нікуди поїхати.
   — Чому це? Ви мені погрожуєте? — Крикнула я у зачиненні двері.
   — Ні. Подивіться у вікно. Там починається буревій. Не хочу, щоб в ваше авто вдарила блискавка. — Хмикнув він і я це теж почула.
   — Хай це вас не турбує. — Дзявкнула я, хоча розуміла, що він правий. Коли підійшла до вікна, в цей самий момент над річкою засяяла блискавка. Відскочивши від «феєрверку», я зрозуміла, що знаходжусь в пасці з незнайомим чоловіком, який до того ж рідкісний хам.
   — Я чекаю на вас у вітальні.
   Почувши кроки за дверима, я важко видихнула. Здавалося, що все це мені сниться. Не можу, не можу повірити, що все це реальність. Мені хотілося лише одного, щоб це все, як найшвидше закінчилося, але було зрозуміло, що це лише початок. Дім належить і мені, і цьому нахабі, тож буде «весело».
   Знімаючи нічну сорочку, і переодягаючись в джинси з футболкою, я перетравлювала все почуте і сказане. Що, я можу сказати – це мені все не подобалося. Я хотіла тиші та спокою, подалі від людей, і от доля вирішила посміятись на ді мною. Тепер я ділю своє миле помешкання, (в якому до речі ще не встигла оселитися) з темнооким мужланом.
   Хоч би красенем був, а то… ну таке собі…
   «Я чекаю вас у вітальні». Що він взагалі собі думає. То тупою мене назвав, вірніше весь мій «вид», а зараз командує… Нахаба! Мільйон разів – нахаба!
   Подивившись в дзеркало, я була шокована. На голові бозна що, але не зачіска. З хвостика стирчали прядки, наче я з божевільні тікала. Чому наче? Хіба зараз не божевільна ситуація?!
   Пригладжуючи волосся, я зрозуміла, що не зможу їх вкласти в пристойного хвоста, бо руки геть не слухались. Нерви зробили мої пальці неслухняними, тому я залишила волосся розпущеним.
   Ну, я пішла на зустріч з «лісорубом». Гадаю, що це саме те слово, яким можна охарактеризувати цього мужлана».


СТЕЖИТИ ЗА СТОРІНКОЮ АВТОРА.

Моя сторінка в ІНСТАГРАМ

Моя група в ФЕЙСБУК

Моя сторінка ФЕЙСБУК