Привіт, мої люби читачі!
А ви вже читали новий розділ книги "Психолог особистого призначення?"
Запрошую всіх до читання! 



Уривок:
— Як минув Ваш тиждень? — питає мене психолог.
Я все так само сиджу на диванчику напроти, а він тримає у руках блокнот із ручкою. Ловлю себе на думці, що він завжди виглядає доволі впевнено. Його очі випромінюють енергію, яку я не відчувала вже досить давно. А одягнений він сьогодні більш «по діловому» ніж зазвичай. Біла сорочка з синьою краваткою і сині завужені штани.
— Не питайте, — відповідаю, бо сьогоднішня ситуація зі свекрухою геть вибила мене з себе.
— Проблеми у сім’ї?
— Угу.
— Можете поділитися зі мною?
Я набираю повітря у груди і випалюю:
— Вона обзиває мене паразиткою, дорікає дахом над головою, при тому не дозволяє мені йти на роботу. Навіть мій похід до вас – для неї трагедія.
— Вона знає, що Ви ходите до психолога?
— Ні. Брешу, що за підгузками пішла.
Легко посмішка повисла на його обличчі і я сама посміхнулася.
— Та ви бунтарка! — говорить він.
— Дякую! - посміхаюсь. 
— Ви вже купили білизну?
Набираюся духом і оголюю плече, аби показати шлейку від червоного ліфчика.
— Два комплекти, — уточнюю, — Один червоний і один чорний.
Мій жест з оголеним плечем напевно спантеличує психолога, бо він завмирає і не відводить погляду.
— Пробачте, — знічуюсь. 
— Ні, ні, — він хитає головою, — Бачте, Ви вже на голову вище, чим були до цього. Я ж казав – самооцінка підіймається.
Хочу сказати, що так я себе відчуваю лише з ним, але стримуюсь.

Продовжити читати

Запрошую підписатися!
Усім мирного неба!