Прошу одразу не лякатися від назви блогу:) 
От цікаво, чи є серед моїх читачів ті, котрі відвідували психолога? 
Перший раз перед таким спеціалістом завжди хвилюючий. Чи хвилювалася головна героїня з книги "Психолог особистого призначення" чи була налаштована рішуче?Дізнатися можна з нового розділу! 




Уривок
Ніколи не могла подумати, що на Басовому куті (район міста Рівне) знаходиться величезна будівля, яка слугує психологічним центром.
— Це Ви на дванадцяту? — питає мене молоденька адміністраторка, коли я розгублено входжу у фоє.
— Так.
Вона посміхаючись виходить з-за  білосніжного столика показуючи свої довгі ніжки у всій красі, а потім веде мене до дверей на цьому же поверсі.
Мене дивує, що все в цій будівлі білого кольору. Всюди багато зелені і ця атмосфера створює в мені якусь тривогу, хоча впевнена, що дизайнери намагалися навпаки створити спокійну атмосферу.
— Ви раніше у нас не були? — питає мене адміністраторка, яка йшла попереду мене.
— Ні.
— Артем Миколайович чудовий спеціаліст. Впевнена, ви будете задоволені.
Вона зупиняється біля білосніжних дверей посміхається до мене такою ж білосніжною посмішкою і відчиняє двері.
— Проходьте, — нахиляє голівку в сторону дверей.

Довго не думала. Видихнула. Всередині кабінет не був таким, як з серіалів чи фільмів.
Перед мною була простора, така ж білосніжна кімната з двома диванами розташованими один проти одного.  В ніздрі вдарив цитрусовий аромат, можливо ароматичних паличок.
— Добрий день, — почула привітний чоловічий голос.
Двері зачинилися.
— Проходьте, — сказав чоловік, який сидів за диванчиком.
Він був одягнений у світлу сорочку з короткими рукавами і штанами з кантами. Сказати чесно, я не так уявляла собі психологів. Цей був схожим на чоловіка з телеекрана. Було видно, що він відвідує барбершоп і не погано слідкує за собою.
Сівши на краєчок дивану навпроти я намагалася не дивитися йому у вічі.
— Чому Ви тут?

Читати продовження

Запрошую до своєї сторінки, підписуйтесь;) 
Миру нам!