Незламний народ

Напевне кожен задає собі питання – ми такими стали, чи ми такими були? І ось, що я Вам скажу – це наше сутність. Наш народ досить спокійний і врівноважений. Ми леліємо і доглядаємо наш дім, робимо його охайним і привабленим. Тому що цінуємо своє більш за все. Дім кожного з нас – це маленька Батьківщина. А загалом усе складається, немов пазли, у велику квітучу Україну.

Так склалось історично, що ми опинились на перетині важливих шляхів, на лінії зіткнення Європи і Азії. Прекрасна родюча земля слугувала безцінним ресурсом у кожній війні. А працьовитий народ за будь яких обставин обробляв і беріг свій шматочок.

Ми багато разів пробували скинути пута ярма, але нажаль це нам до кінця не вдавалось. Причини цьому різні. Якщо говорити про часи козацтва і Гетьманщини, то опинившись поміж великих геополітичних ігор, могли обпиратись лише на власні сили. А їх, за звичай виявлялось замало. А коли намагались вступити з кимось в союз, нас обманювали і користались нашою довірою. Так само і після розпаду Російської імперії і закінчення Перщої світової війни, коли кожен намагався здобути клаптик своєї, незалежної землі, ми залишились між Червоною чумою і Польщею. Нас знову роздерли. Але дух не зламали. Нація уже сформувалась остаточно і кожен знав, що він українець, незалежно від того під чиїм ярмом жив. А це було саме ярмо. Нашу мову і культуру викорінювали. Жорстко і безжально. Називали нас недонародом, недонацією. Та кожен у своїй хаті знав і говорив, що він українець. Шанував власну мову, культуру і традиції.

Зрештою ми зорганізувались у спілки та об’єднання для того, щоб поширювати своє, рідне. Але і тут не обійшлось без нелюдської розправи. В роки Великого терору, було знищено безліч діячів культури, літератури, музики, театру та кіно. Ці події увійшли в історію, як Розстріляне відродження. А чого вартує розправа з кобзарями (здебільшого сліпими і каліками) на з’їзді в Харкові. Нас вивозили в гулаги на Сибір, морили голодом. Нас різали, катували і вбивали. Тисячами, сотнями тисяч, мільйонами. Але ми, на зло усьому світу жили. Ми не хотіли зникати, хоч як нас не намагались стерти з лиця землі.

Далі сталось те, чого потрібно було очікувати. Ми ніколи не терпіли тотального і довготривалого знущання. І вже за якихось вісімнадцять років після Холодного яру знову взяли зброю в руки. УПА – воїни без держави, з озброєнням далеко гіршим ніж у СССР чи нацистської Німеччини не зважаючи ні на що, стали до бою з противниками на дві голови сильнішими. На жаль тоді ми також не змогли здобути свою незалежність. Світ не зважав на потуги, на їхню думку, невеликого народу. Кому це було потрібно? Після найбільш кривавішої Другої світової від нового конфлікту посеред Європи кожен намагався відмахнутись. Своїм бездіянням вони дали знову нас поневолити.

Чи не так «Світ» поступив після 2014 року? Так, вони знову усі висловили занепокоєння, або глибоке занепокоєння, а самі продовжили зрощувати тирана. А ми ніяк, протягом століть, не хочемо коритись, не хочемо зникати, як народ. Саме Україна зараз стоїть щитом усієї Європи. Та тепер усе по іншому. Вони бачать, визнають нас і підтримують. Так, не завжди політичні ігри дозволяють робити усе, як нам би цього хотілось. Але тепер ми не пусте місце. Ми – Україна. Ми –народ. Ми – нація.

Кому б хотілось ознайомитись з боротьбою наших предків у різні часи, запрошую прочитати мої книги: «Іскри гніву» (в процесі), «Рейд» (закінчена) і «Лицарі рідної землі» (продовження «Рейд», в процесі). Це художні романи, засновані на історичних подіях. Може через такі книги хтось забажає ближче ознайомитись з історією України, історією нескореного народу.

Слава Україні!!!

Слава ЗСУ!!!

Все буде Україна!!!

P.S. Польща зараз наш найкращий сусід і союзник. Хоч протягом багатьох років наші народи часто воювали. Є, що згадати з нашої історії і хорошого і, безумовно більше, поганого. Але сучасні розвинуті держави, населення яких ментально давно уже виросло із середньовіччя, розуміють, як повинні складатись відносини між народами. Дуже вдячний полякам за те, що вони роблять для нас. Вони справжні друзі.