З болем у серці. Намагаюсь писати.

Мої вітання, дорогі друзі та читачі. В світлі останніх подій, мені не вдавалось писати. Війна не спонукає до творчості. Та й справи займали досить часу. Все ж країна потребує участі кожного з нас.

Війна – це жахливо. Напевне кожен з вас погодиться зі мною. Але коли кують сталь, летять іскри. Так і ми гартуємо свою націю. Такої єдності і взаємної підтримки у суспільстві я ще ніколи не бачив. Я гордий бути і називати себе українцем.

Минув майже місяць з часу публікації мною останнього розділу. Кілька останніх днів я пробував писати. Вдається, але не без проблемами. Та все ж я вирішив не зупинятись. Я завжди був патріотично налаштований і ті хто читав мої твори знають про це. Надіюсь, що мої роботи зможуть підняти дух читачам і дадуть зрозуміти звідки у нашого народу така жага бути вільними. Вона передається з покоління в покоління з генами, з молоком матері.

За день другий планую опублікувати новий розділ книги «Іскри гніву». А сьогодні викладу кілька частин другої книги циклу «На рідній окупованій землі» «Лицарі рідної землі». Це продовження роману «Рейд».

Що робити з книгою, яку я планував на к («Коли опустяться сутінки») ще не вирішив.

Дякую за увагу.

Слава Україні!

Слава ЗСУ!!!