Слава Україні!

Сьогодні як ніколи хочеться трішки відірватися від реальності. Сама, перших чотирнадцять днів не могла читати, але зараз повертаюся до читання. І скажу, що особисто мені допомагає йти вперед. Тож пропоную і вам зануритися в нову історію й відволіктися. Книга від ВІОЛЕТТИ КОТОВОЇ 

Захоплююча історія дівчини на ім’я Олександра та двох закоханих в неї, до нестями хлопців. Вічні проблеми з батьками та мрії які так хочеться втілити в життя молодій дівчині.

Анотація:

 Олександра сиділа на великому камені, на березі казково гарного озера. У темний час доби вода в ньому, наче світилася зсередини чарівним світлом. Зі стану ейфорії її вивів незвичний сторонній звук, що доносився з густого лісу. Вона чула тільки шарудіння кроків, що повільно наближалися, але навіть шкірою вкритою мурашками від страху, відчувала швидко насуваючусь небезпеку. Звук стало чути вже зовсім близько, але коли Олександра набралася сміливості, щоб обернутися, її шию міцно стиснули великі долоні, позбавляючи можливості дихати. Вона намагалася вирватися, дряпалася і звивалася, але хватка з кожним її рухом тільки посилювалася. Буквально через кілька секунд повітря стало критично не вистачати, вона відчула, що задихається та повільно втрачає свідомість.

Шматочок:

 Зупинившись біля сходів, хлопець відпустив руку і пропустив дівчину вперед. Тільки зараз вона звернула увагу, що вони весь час трималися за руки. Його дотик був приємним і гарячим, зараз шкіра на зап'ясті моментально стала замерзати. Олександра на кілька секунд заплющила очі і глибоко вдихнула, їй стало не по собі від своєї власної реакції, адже вона не забула своє перше кохання, не вибачила його, але й не збиралася шукати йому заміну, принаймні зараз її серце було зайняте, хоч і склеєно по уламках. А цей дорослий хлопець збивав її з пантелику своєю непередбачуваністю.

- Що з тобою? - його бархатистий голос вивів її із задуму. Хлопець, що вже стояв позаду, визирнув на неї збоку. - Тобі що погано? - голос пролунав щиро, з хвилюванням.

- Ні, все добре. Я просто задумалася. - Поспішила заспокоїти його Саша.

- Все ж таки творчі люди загадкові особистості, так? - і знов ця його добра посмішка, що оголює емоції дівчини. Зараз він став для неї не громилою, а великим добрим ведмедем, готовим будь-якої миті потягнути її у свій барліг.

- Можливо, я не знаю. - Саша постаралася не видати себе, і сказала, якомога байдужіше.

- Тоді підемо нагору, піднімайся. - він жестом руки показав дівчині нагору. Вона кивнула і спокійно попрямувала вказаним шляхом…

ЧИТАТИ ТУТ

ТРИМАЙМОСЯ! ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

 Ваша Каміла