Першою Січчю була невелика фортеця на острові Мала Хортиця, заснована старостою канівським та черкаським Байдою Вишневецьким у 1556 році. Хоч саме існування тут озброєного загону бере відлік з 1552 року. Спочатку залога Хортицького замку налічувала 300 чоловік.

Та не все було так просто, як це здається. Січі періодично піддавлись нападу османів. Доводилось боронити їх, а подекуди і відступати. Траплялось і таке, що січі руйнували повністю. Часто їх відбудовували, але інколи переносили на один із багатьох островів, що знаходились на Дніпрі. Варто відзначити, що не лише османи руйнували Січі. І не лише через руйнування їх переносили. Деколи цьому сприяло краще розміщення іншого острова.

Перелік Запорізьких січей:

-Хортицька (1552 – 1558)

-Томаківка (60-ті роки 16 ст. – 1593р)

-Базавлуцька (1593 – 1638)

-Микитинська (1639 – 1652)

-Чортомлицька (1652 – 1709)

-Кам’янська (1709 -1711); відновлена (1730 – 1734)

-Олешківська (1711 – 1728)

-Нова Січ (1734 – 1775)

Після знищення Нової Січі російським урядом, козаки перебрались за Дунай:

-Задунайська (1775 – 1828)

Січ – слово під яким розуміли волю, демократію, рівні права впродовж кількох століть. Коли навколо процвітало рабство, торгівля людьми, поневолення і кріпацтво на Запоріжжі витала свобода. Ні не легка, здобута кров’ю і потом, за яку поклали голови сотні і тисячі козаків і не тільки. Але ж як вони, у ті темні часи, коли собака магната, пана, калги, хана, боярина, царя чи короля мала більше прав ніж людина, відчували себе, стоячи на березі славного Дніпра і промовляли: “я вільний”. Такі люди уже ніколи б не погодились жити в неволі. Там де їхню честь і гордість розтопчуть і змішають з багном. Вони б воліли загинути з шаблею в руках, аніж блазнювати перед господарем.

Ось такий народ ніколи не скорити, ніколи не поневолити, ніколи не підпорядкувати. Сотні років це намагались зробити зусебіч. Але дух предків жив, живе і житеме у такого народу. Це передається з покоління в покоління. І це не змінити.