Сьогодні я хочу розповісти про основу, те що лягло в фундамент моєї книги "Капкан почуттів". Нею став фільм " Чорнокнижник. Остання битва". 
 По сюжету , головна героїня отримує в спадок старовинний будинок, і приїжджає його оглянути. Слідом за нею підтягуються її друзі. У фільмі дуже класно поставлена атмосфера - завивання вітру за вікном, моторошні звуки , дитячий крик, благаючий про допомогу. Згодом , з'являється головне зло - харизматичний блондин в чорному. 
 Я б поставив би фільмові п'ять з п'яти, якби не фінал. Могутній чаклун чорнокнижник, віртуозно граючий на людських страхах, пороках і надіях , був убитий ... художницею. I на жаль , така тема , коли явно слабший герой , без якоїсь особливої підготовки , знищує явно могутнішого противника , дуже часто буває в фільмах жахів. Хоча тут художницю, зробили з деяким підвохом, але все одно фінал занадто не правдоподібний. 
 Тоді я почав фантазувати - який би фінал мене влаштував? А потім виплило питання - Що. якщо? От щоб було б , якби перенести події в Карпати? Дещо змінити персонажів? Героїню зробити більш цинічною, i стервозною? 
 Довгий час , фінал книги був більш кривавішим. Чорнокнижник перебив всіх гостей , як свідків. До поки , я не задався питанням - що , якщо чорнокнижник не вбиватиме свідків? Чим це йому загрожує ? I послідувала відповідь  - а нічим. Поліцейских він підкупе , а свідків з їх маячнею , ніхто слухати не стане. З цього моменту ,чаклун чорнокнижник став більш миролюбивим. Він не вбиває, без необхідності. 
 Також в чорновому варіанті була тема контролю погоди чаклуном. Спочатку , він викликав заметіль, аби ізолювати своїх жертв від світу. Заперти їх в одному місті, і розправитися з усіма. 
 Так ,як я  стрибнув в останній вагон конкурсу, подаючи свій твір в останній день, то з нього випала одна сцена: 
" Понурий Тарас сидів поряд зі злою, i сердитою Катею. Мовчки провернувши ключ, Тарас завiв авто , i в цей момент з заду пролунало: 
- А ви куди, зачекайте? - обернувшись, вони побачили вибiгшу простоволосу Катю.
-Давай швидше - гаркнула на водія пасажирка - не рви душу. 
- Думаєш мені подобається її лишати? 
- Я б його здолала , як би ти мене не виволік з кімнати. 
- Він би тебе убив би ,без жодних вагань...
 Але сварка вщухла , не встигши розпочатися. Пориви вiтру , накидавши снігу на дорогу, зробивши з неї гладеньку , рівну бiлу гладь , різко змінив напрям i намір. Замість того аби засипати , зрівнювати поверхність , вiтер став вимітати сніг з коліс. Пориви всилювалися. По обидва боки вiд авто виростали замети, з вимитої до асфальту , ще тільки-но засніженої дороги. " 
 Так вже вийшло, що поспішаючи, в мене цей фрагмент загубився. Поспіхом, в останній день дороблював. 
   Сподіваюся вам було цікаво , прочитати про передісторію цієї книги)))