Допоможи дітям, читаючи книги

Майже 100 книг беруть участь у благодійній акції "Письменники - дітям 2022".

Всі гроші, зібрані від продажів цих книг сьогодні, будуть перераховані дитячому будинку-інтернату у місті Олешки, Херсонської області.

В акції бере участь і моя фантастична книга "Світи під ногами".

Якщо Ви ще не читали цю книгу, саме час відправитися у подорож разом з її героями.

***

Від Мехіко до Пуебли було кілометрів дев’яносто. Мальовнича дорога пролягала досить високо, десь на висоті двох кілометрів. Так високо Сашко піднімався нечасто, у Карпатах далеко не всі верхівки сягали такої позначки. А тут така висота була загальною нормою.

Столиця штату, друге місто після столиці по чисельності мешканців, знаходилося поміж чотирьох активних вулканів. Кажуть, таке нахабне місто єдине на всьому світі. Снігові нашарування поблискували у сонячних полисках. Білі, сірі і блакитні хмари, наповнені дощем, огортали схили, лягали на гірські боки, шкрябалися об верхівки. І тому гори інколи видавалися дивними, а інколи і похмурими, щойно сонце ненадовго ховалося за хмарки.

Дивлячись на краєвиди, Олександр подумав, що, опинись на місці давніх будівничих, теж обрав би це гарне місце для поселення. Давні не лякалися сейсмоактивних зон, вміли захищати від коливань свої споруди складною кладкою, а саму живу енергію Землі трансформували для власних потреб.

Місто зустріло хлопця вже звичними для цієї країни яскравими будівлями усіх кольорів веселки і багатолюддям. Більшість мешканців були метисами: на них позначилося поєднання крові індіанців та іспанських переселенців. Але Назарчук швидко звикав до людей, не схожих на більшість громадян його рідної країни, і розрізняв їх між собою. Мав цю особливість ще з дитинства, тому дуже дивувався, коли в тих же азіатських фільмах одногрупникам усі актори видавалися на одне лице.

Колись Пуебла називалася трохи інакше, вже у тій історії, про яку без побоювань пишуть у підручниках, – Пуебле-де-лос-Анхелес або Анхелополіс, "Місто Янголів". І чомусь, дивлячись на це світле і яскраве місто у гірській чаші, Сашко впевнено думав, що ця назва значно більше пасує цьому давньому людському поселенню, ніж американському аналогу. У далекому Лос-Анжелесі грали і вдень, і вночі, пили, заводили нетривалі і часто брудні стосунки. А у поєднанні з наркотиками гра, жадоба багатства і бажання володіння іншим тілом чи навіть душею ставали широкою дорогою до пекла.

Ніби ще в минулому житті Олександр читав, що у Пуеблі хотіли побудувати стільки храмів, скільки днів у земному році. Не вдалося, але храмів тут було дуже багато. Та знайомство з культовими спорудами дещо відкладалося. Головною метою хлопця тут було дещо інше.

Сашко пересів на інший автобус і за двадцять хвилин був у Чолулі, значно меншому за Пуеблу. Нині Чолула набула статусу студентського містечка, галасливого і такого ж світлого. А, може, це просто був такий день, що все бачилося кольоровим і радісним.

Головних принад для туристів у Чолулі було дві.

Найменший у світі тринадцятиметровий вулкан, який місцеві називали "Глиняним горщиком". Не зважаючи на те, що виверження могло початися будь-якої миті, сміливці спускалися в нього сходами. Сашко хмикнув, дізнавшись про це ще в автобусі, – почув розмову групки туристів. Він би і за гроші у вулкан не поліз.

А друга – величезна піраміда, схожа на пагорб, порослий деревами. На верхівці піраміди завойовники багато століть тому збудували храм. Здалеку рожево-помаранчева культова споруда із лискучими хрестами видавалася іграшковою. Найцікавіше ж, як завжди, ховалося під землею.

З пірамідою було пов’язано багато археологічних таємниць і невідповідностей: то про неї писали, що її відкрили у ХХ столітті, а славнозвісні восьмикілометрові тунелі викопали самі археологи для своїх потреб, то знаходилися згадки минулих віків, бо в тунелях зручненько влаштовувалися то бандити, то повстанці. Та Олександр гарно вивчив урок: коли справа стосується давніх споруд, треба пожбурити підручники якнайдалі і спочатку побачити все на власні очі, а тоді і наукові праці можна погортати.