Цікаво, чи зможе Андрій втримати дистанцію, що скажете?

Продовження "До біса моду!" вже на сайті)))

– То що, мені їхати до тебе? – запитав хлопець.

- Мені здалося, що ми вже все обговорили.

- Ну, може ти просто хотіла б мене поба-а-ачити, - протягнув хлопець весело, але отримав зовсім неочікувану відповідь:

- Не треба, Андрію. І я не про твоє блазнювання чи приїзд, - серйозно сказала Мішель.

- А про що? – не втямив він.

- Можливо ти цього навіть не помічаєш, але ти поводишся зі мною…- вона зам’ялася, а потім на самому видиху сказала: - як з дівчиною!

- Не зрозумів, - здивувався Дольський.

- Ти хочеш повернути наше дружнє спілкування, але при цьому говориш так, наче розраховуєш на дещо більше.

- Серйозно?! – Андрій дійсно не помічав, що його спілкування з Мішею якось змінилося.

- Так. Коли сваримося – все нормально, але коли все тихо… Якщо ти продовжиш це, то я точно не стану більше з тобою спілкуватися. Вибач, Дольський, але як хлопець ти мені точно не потрібен. Занадто сумнівний «приз».

- Жорстко.

- Чесно, - заперечила Мішель. – Я не хочу грати у ці ігри, і з першої ж хвилини сказала – я не одна з твоїх дівчат. Якщо не погоджуєшся – не треба витрачати ані свій, ані мій час.

Андрій почухав потилицю – він розумів, про що говорить Мішель, але робив це підсвідомо, не розуміючи, як змінюється його тон.

-Вибач, вовченя. Напевно, мене інколи заносить. Але від тебе мені дійсно потрібно зовсім інше, то ж можеш казати, якщо я перетинатиму межу дозволеного.

- Ти це сказав, не я. Дивись не плач потім, - по голосу було чутно – вона повірила його поясненню.