Побачив флешмоб, і подумав, а чому б ні.
1. Мій псевдонім - Лео Нур виведений з мого улюбленого жанру - Нео Нуар. Спочатку хотів взяти псевдонім Марвін, як на аватарці , і мого улюбленого персонажа в "Місто гріхів", але потім вирішив дещо скреативити.
2. У мене складні відносини з українською мовою. - Я родом з Харківщини. Живу не подалік кордону, що сьогодні не прибавляє оптимізму.( Не можна сказати, що в нас тут російськомовне населення. У нас більше "прикордонний суржик". По молодості років, був грішен, порушував державний кордон. В часи мого дитинства, він був зведений по принципу "ну ти заходи, если што". Що в нас, що в сусідній Білгородській області, розмовляли однаково - сумішшю української i російської.
3. Для мене словосполучення "Тарас Шевченко" стоїть в одному ряду з російським матом. - дев'ять років життя, рік у рік, "Садок вишневий коло хати", " Як би ви знали паничі" і те , за що я його ненавиджу і до сьогодні "Як умру, то поховайте". Коли в котре , декларував ненависні рядки, була лише одна думка - " Коли ж тебе сволота закопають". Не надто патріотично, але так вже є.
4. Я розвиваюся. - це не самопохвала, хоча i не без цього :-), а підмічені факти. Бачачи що в мене погано з українською мовою, я її вирішив підтягнути. I , як би зараз не парадоксально в це не звучало, але допоміг один з найнеулюбинімиших предметів в школі - Українська література.
Все почалося тоді, коли ми на уроці проходили Володимира Малика , його тетралогію "Таємний посол". Тема козацького розвідника , який в часи Івана Сірка був засланий в тил до турків, з завданням перевірити чутки про підготовку до війни , не могла мене не зацікавити. Як ні як виріс на Джеймсi Бонді. Після закінчення читання , зацікавила творчість автора. Благо в усі свої книги, вiн вплітав шпигунські ноти.
Як i в кожного юнака , в мене в свій час , при словосполученні "Любовний роман" йшло не змінне "Фу". Але зараз , з висоти прожитих років, скажу так - жанр , як жанр. Так, мотлоху багато, як i по всюди, але гарно написана любовна історія , може змусити битися серце частіше , як кращі з трилерів чи жахів.
З віршами , на жаль , все трагічно. До сьогодні, беручи читати якусь книгу, i помітивши там рядки віршів , я їх пропускаю. При чому , очі самі перескакують. Велике тобі спасибі, Тарасе Григоровичу.
Але я захопився , перехожу до книжок.
5. "Що, якщо?" - ідеї в мене виникають наступним чином - читаючи книгу, або дивлячись фільм , при певному сюжетному повороті , виникає питання " А що якщо?". Якщо взяти до прикладу "Ескортниця", то ідея виникла в мене при перегляді фільму "Красуня" з Джулією Робертсоном i Рiчардом Гiром. В один момент фільму , випливає правда - з героєм , успішним бізнесменом, на прийомi була повія.
Я задумався. А що, якщо Рiчард Гiр , не зняв би на трасі повію, а ціленаправлено найняв дівчину для супроводу . Так було закладено фундамент книги.
6. Питання , відповідь. - подальша історія виникала саме в наступному форматі. Питання - нащо? Нащо було наймати дівчинку за викликом? Відповідь - по сюжету фільму , Рiчард Гiр був самотнім чоловіком. В певних консервативних колах ( якi в мене згодом перетворилися взагалі в аристократичні) , не стануть розмовляти з самотнім чоловіком? Питання - Чому саме так треба було вирішити питання? Відповідь - Іншого виходу не було , в силу характеру персонажу.
З цього моменту Рiчард Гiр i Джулія Робертсон вiдийшли в бiк, поступаючись місцем моїм героям.
7. Вигадати ім'я герою - моє особисте пекло. - Постійно в мене так - є герой , готова зовнішність , характер , історія , а от ім'я чи прізвисько ніяк не бажає прикрiпитися або з'явитися. Кілер з Ескортниці ким в мене тільки не був - Бритва , Фінка, Кастет, Таран, але нічого не липло до персонажа. I тільки зробивши його фанатом Михаїла Круга, вiн отримав ім'я i прізвисько.
Але бувають часто вперто "Безіменні" персонажі. Головний герой цієї книги, отримав своє ім'я з телесеріалу "Вічний поклик", через те , що я вже просто здався щось вигадувати, а Арнольд Лахновський звучить гарно.
8. Кожна глава - окрема історія - Пишучи свою книгу , я на кожен розділ заводжу окремий текстовий файл. Для мене кожна частинка , це окрема історія, яка, хоча i є частинкою книги, але має свій початок, розвиток , і кінець.
9. Кіно в голові. - Книга в моїй головi це не текстовий , не аудіофайл, це картинки . Всю книгу цілому, і кожен фрагмент окремо, в мене в голові йде як справжнє кіно. Я лише підбираю слова, аби описати те, що бачу.
10. Історія розвивається в процесі. - Часто буває , що накидаєш чернетку однією історією, а на виходi отримуєш зовсім іншу. До прикладу моя крайня ( ще дещо про себе - я забобонний :-)) історія "Капкан почуттів". В чорновому варіанті, чаклун - чорнокнижник, перебив усіх хто зібрався на день Валентина, в будиночку біля Карпат. Не вступаючи в жодні розмови.
Я сподіваюся , вам було цікаво дещо дізнатися про мене)))
Доступ до цього твору мають тільки зареєстровані користувачі
Реєструючись на порталі Букнет, я підтверджую, що ознайомлений з Угоди користувача і згоден з нею.
17 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиСкільки цікавостей одразу) Недолюблювати класику (це у кращому випадку) дійсно вправно вчать у школі - вчителі це вміють. Ще й постійним нав'язуванням однієї "правильної" думки. Всі інші апріорі неправильні. До нас лише у десятому класі прийшов вчитель (пробачте, але російської літератури), котрий казав, що його не цікавить, як ретельно ми вивчили підручник, йому важливо почути нашу думку з приводу прочитаного, і завжди влаштовував на уроках справжні суперечки та змістовні.
На любовні романи також колись казала "фу", поки не прочитала декотрі. Зрозуміла: ніколи не виказуй думку, поки справді не ознайомишся з вмістом. Будь-яку сюжетну лінію можна подати так, що читач і пальчики оближе))
9 та 10 пункти - цілком про мене) Бачу кіно й описую, а по ходу описання ще можу й змінити напрямок оповіді.
Цікавий блог. Щось подібне зустрічав тільки у Акуніна в його історіях про людей, звірей.
Читаю з першого допису. Смакую, тому читаю 1-2 дописи в день.
Одним словом дякую.
А тут в пункті 2, читаю про себе і про суржик, і про умовні кордони. Схоже ми навіть роками приблизно такіж. От тільки Харківщину на Сумщину в моєму випадку замінити. І все.
Бачу, що допис ще до 24, та думаю ситуація все одно схожа і зараз. Не тихо.
Натрапила на ваш блог випадково, але стало так цікаво, що захотілося підписатися і почитати ваші книги. ) Дякую!
Лео Нур, Не відбили )) В будь-якому випадку, з українцями краще розмовляти поганою українською, ніж гарною російською. Так само і з іншими мовами. Говорити мовою співрозмовника -це ознака вихованості. А якість приходить з роками і досвідом. ;)
Вітаю. Бачу, тут всіх зачепила ваша позиція щодо Шевченка і я теж не можу пройти повз. Вставлю свої двадцять. Смішно згадувати, проте у школі для мене Шевченко і Пушкін були тотожними поняттями, я їх часто плутала, тому що цих метрів рівномірно заселяли в наші учнівські голови. Мене це теж дуже нервувало, і мозок відмовлявся сприймати засилля їхніх творів. На одному шкільному ранку, присвяченому Шевченківський дням, як зараз пам'ятаю, читала напам'ять вірш "Зоре моя вечірняя", і навіть якесь місце отримала і книгу про війну у подарунок. (Так я полюбила книги на воєнну тематику, лол). Довго не розуміла, за що Шевченка так люблять у нашій державі, а набагато пізніше, у дорослому віці, дуже здивувалась і теж зацінила, коли почитала інші його твори. Це як Єсенін-няшка, поки не прочитаєш його вірш про, вибачте, с..ку, яка ощенилась щенятами. Перепрошую за ще один камінь у вашу травмовану віршами психіку, Лео. На відміну від вас я не тільки їх люблю, але, о, жах, (!) я їх пишу. Багато говорити, та мало слухати, як у нас кажуть.
Лео Нур, Ви праві. Жінки бувають жорсткішими за чоловіків, але на відміну від них, чоловіки можуть прямо про це сказати. Плюс чоловікам! Не скажу, що фанатію від хорору, але іноді люблю полоскотати нерви і собі, і людям. Фентезі - це наше все. Давно заглядаюсь на Вампировича. Мабуть, настав той час, коли слід взяти його приступом, щоб мати власну думку. Не бійтесь поетів, вони не кусаються. Треба йти туди, де страшно, бо там всі відповіді приховані і сила Обі Вана Кенобі. :)))
А чому так? Я про третій пункт. Це єдиний поет, читаючи якого реально цікаво. І неважливо вкотре. Це майстерність, якої ще ніхто не зміг досягти.
Лео Нур, Вам пощастило зі школою. Це, скоріше, виняток.
Просто вау, як біографія однієї людини може викликати такий шум (це я про Лео Нур). До того ж по факту особисто з ним ніхто не знайомий (це я про Шевченка). А те, що Шевченка у шкільному житті було забагато (в моїй школі) це факт, я окрім нього хіба кілька імен згадаю. Дійсно можемо "судити" лиш його творчість (а біографію, як і історію пишуть переможці; це я про "правдивість" таких біографій). Про депресивність і вічний негатив я згодна на всі сто відсотків. Зі школи запам'ятала (завдяки творчості Шевченка): кохати небезпечно, бо залишишся з пузом гола посеред села; скрізь неволя, тре піти й втопитися, і випливти русалкою. Але! Нещодавно, виконуючи домашнє завдання з донькою, довелося порівняти творчість Лесі Українки та Тараса Шевченка. І тут я зрозуміла, що Лесю Українку я "не розумію". Сам ритм її поезій для мене неприємний. А от Шевченко зрозумілий, мелодичний. Пам'ятаю, що в дитинстві добровільно вчила його поезії, які не входили в програму, бо вдома мала Кобзар. Тому, як "нелюбов" до Шевченка, так і "любов" до Тараса Григоровича можу зрозуміти.
Головне, щоб покійний і малознайомий поет не став причиною наших з вами сварок. Всім миру, добра та здоров'я.
Лео Нур, Він нудний для сучасників. як і уся т. зв. класика. Бо її уже давно розтиражували епігони. А новатори дали нові зразки. які теж уже.. і так нескінченно. На свій час він був новатор. І класику ніхто насправді не читає, крім школярів і фахівців - за рідкісними виключеннями. Діти ненавидять шкільну програму зазвичай. І нема за що їх картати. Вони праві. Літературу у нас використовують не за призначенням - як пропагандон. І результат трішечки передбачуваний., але ви можете ненавидіти повітря. Але не можете без нього. Тобто якщо хочете писати українською (і говорити теж) ви писатимете мовою Шевченка. Такий от парадокс. Отак з часом з високого мистецтва залишається утилітарна користь. Але в даному випадку вона величенька )
ми ж розуміємо, що ні Шевченкові, ні живій мові нема ніякого діла до того, як ми до них ставимося. Тому доводити нікому й нІчого. Ніхто не зобов'язаний любити або не любити будь що )))
Ну, Шевченко чисто "зробив" наш відділ навчання. Навіть, є припущення, що не його портрети в школах висіли (там, де він товстий дід). Треба ж когось "вбивати" в голови учням. Чого сучасників продвигати, яким ще гроші платити потрібно? Простіше взяти когось, хто не буде просити рояльті.
Додам вам інформацію щодо припущення його смерті. Вчителька нам у ВУЗі розповідала, що є припущення, що помер поет, коли у підвал похмелятися відправився. Цікаво, що ніде не знайшла цьому підтвердження. як і опровергнення
Ольга Іваненко (Ольга Джонс), Пробачте, не змогла не звернути уваги. Це взагалі, що за дурниця? Я про байки вчительки, яка тільки те й може робити, що розпускати взагалі нікчемні плітки.
От якби вона пережила все, що Шевченко, то навряд би дожили навіть до стількох, як він.
Щоб ви розуміли, життя впроголодь, постійні побої, надмірна постійна праця, три заслання - це все не просто так. А якщо брати все загалом, то я вас здивую - він почав сильно хворіти ще за рік до смерті й не від алкогольної залежності, а від ускладненої форми туберкульозу та чогось типу астми.
Щоб ви знали, є неспростовні докази, що він просто не міг вживати алкогольних напоїв, принаймні останні кілька років свого життя.
Цікавий блог! У мене теж часто буває в процесі написання книги, що першочерговий задум трансформується у щось цілковито протилежне))
Лео Нур, Дякую, зазирну))
Жорстко ви Тараса Григоровича попустили) Мені його творчість подобається, але його ідеалізації, навіть ідолізації ніколи не розуміла...
З іменами в мене або пан, або пропав, тобто або одразу в голову стрельнуло, або мучусь як ви. З кіно в голові так само)
Tory_Chameleon, Я Шевченка зненавидів не просто так. В мене були на це причини. Якщо цікаво , то в відповіді Софії Вітерець я розгорнуто все розписав.
Імен набагато менше, ніж людей. Вони безликі. А люди різні й до власних імен не мають відношення - так їх хтось назвав при народженні, не знаючи, що з дитини виросте. От в індіанців імена дають після ініціації.
Вася і Сидячий бізон - відчуйте різницю ). Тому імена про персонажа мені нічого не говорять. Теж підвисаю й іноді навіть записую, щоб не забути. хто Микола, а хто Микита, як у мене в "довго і щасливо".
Ваші твори й справді схожі на сценарії. Там є дія, логіка подій і простір для роботи актора або уяви читача.
І насправді єдині правдиві факти про автора - то його твори. А інше - як імена. Що не напиши, зрозуміти, чому саме людина з такою біографією написала саме це, а не щось інше - неможливо )
Лео Нур, Ми тут уже колись щось подібне писали. Тож не знаю, чи є сенс повторювати і чи це взагалі комусь цікаво. Бо один з фактів про мене - я філолог. І є така наука серед філологічних дисциплін - історія літератури. Так от, вчОних. що вивчають біографі, презирливо звуть пушкіністами. Звісно поза очі :) Ну тобто біографія і регалії письменника практично нічого не дають для розуміння його творів. І нічого не кажуть про якість цих творів. А щодо картинок. то 80% людства - візуали. І саме так бачать світ - картинками. Просто самі про себе цього не знають. І саме так читають. Тому кіно і стало популярним, і візуальна реклама. Є невеликий відсоток людей, що відчувають світ на слух, дотик або через текст (відповідно кінестетики, аудіали й дискрети). Але їх дуже мало. І не всі з них читачі :)
А от письменників дискретів трохи більше, ніж читачів. Вони поки не опишуть щось словами, не дуже добре розуміють, що хотіли сказати. І називають себе часто інтуїтами. Хоч інтуїція - це інше. Я дискрет, якщощо, хоча і візуалізація теж моє, але менше.
В реальності сприйняття не обмежується одним видом. Але за деякими словами, що несвідомо вживають автори, легко дізнатись, хто вони.
Цікаво. Потрібно щось про себе подібне написати)
Лише ставлення до Шевченка мені дивне. Але в кожного власне сприйняття творчості. Тому не збираюсь осуджувати.
А пишете Ви цікаво. Сюжети захаплюючі. Помилки можна будь коли відредагувати.
Натхнення Вам)
Лео Нур, Про себе оюов'язково напишу.
Щодо Шевченко прочитав. Усе тепер зрозуміло. У нас такого у школі не було (хоч я з Львіщини). Вивчили раптом два-три вірші.
Хоч я з Вами згоден, що Т.Г. депресивний і вивчати його потрібно у старших класах. Я взагалі почав сприймати його творчість (причому далеко не всю) у дорослому віці.
На мою думку, шкільна програма - це катастрофа. Особливо укр. література. Усі ьвори про страждання і муки. Про це також напишу у своєму блозі)
«Що якщо» - це метод Агати Крісті. Якщо вона завдяки ньому підійнялася до вершин, то , можливо, й вам пощастить =) І хтось ще писав з авторів, що так само задається цим питанням.
Кейтрін Шкроб, Відверто кажучи новина) Але якщо в Агати Кристи вийшло , то i в мене цілком може )))
Як же цікаво ви розписали ці пункти. Наче кіно подивилась. Хочеться ще і, ще. Ви, як той шпигун. Наче розповіли про себе, але нічого особистого. Нічого таємничого. Лише думки, лише прояв уважності до тексту. Гармонійно і водночас незвично. Сподобався такий формат «10 фактів».
Лео Нур, Може й так, але... є одне але. Ви могли заплутати, маленькими, фактами слідство. Завести нас у глухий кут. Підрізати, так би мовити, хвостика. Ой, ну. Все. Я зрозуміла. Шпигунів тут немає...
Приємно познайомитися. Дуже цікаво дізнаватися, які "таргани" бігають в голові у колег і порівнювати те все зі своїми "комахами". Пункт №2 і мені близький. Увесь час сама себе виправляю, проте у побуті той суржик, як пилюка, скільки не протирай, все одно з'являється. А от сьомий пункт змусив мене згадати, що з іменами в мене з точністю до навпаки (спершу народжується ім'я, а лиш потім персонаж), а от у що вбрати героя - то моє пекло (тому персонажі часто бігають по книзі просто "не голі"), починаю "красти" одяг у перехожих, а потім довго шукати в Інтернеті, як то все називається.
Марія Луіза Коллє, Дякую) Цікаво i про вас було б щось прочитати в подібному форматі) З приводу одягу , в мене зазвичай ніяких питань немає. Герої постають перед очима вже готовими. Одяг виходить з характеру героя. Але було якось, я влип що називається. По сюжету , героїня збиралася на відкриття нічного клубу. I треба було її вдягнути.
Знаєте , людей цікавить, чи є життя на Марсi? Мене ж цікавить, більш глобальна проблема - як у вас виходить, що та сумочка, виключно під ту сукню, і не під ніяку іншу? Помучившись , я обмежився загальними фразами , з розряду "Тонкi шпильки, не найкращий варіант для танцю"
Я теж практично все життя прожила в Харкові))) і зараз живу)) прикольно))
Холод Влада, Це дуже классно))) На безмежних просторах iнтернету, зустрiти земляка)))
О як круто)))
Дякую, що розповіли))))
А Шевченка я теж вважаю занадто переоціненим)))
Олена Блашкун, I пекельнi муки
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати