Запрошую до академії

Всім привіт! Я знову до Вас з рекомендацією, і знову рекомендуватиму цікаве фентезі. Книга тільки вчора почала публікуватися, але уже зацікавила мене драконами, нагами, та дивною академією, де навчатиметься героїня. Або не навчатиметься, я не знаю, що підготувала нам авторка, адже героїня потрапила туди випадково і зовсім цьому не рада. А радіти і не має чому. Академія більше схожа на в’язницю, неприємні адептки та суворий куратор не викликають бажання там залишатися. Що ж вирішить дівчина: спробує втекти, чи стане зразковою ученицею, можна дізнатися у книзі Олени Блашкун “Академія відступників”. 

Залишу для Вас анотацію:

 І треба ж так вляпатися! Добре, сама винна, що погодилася на безглузду суперечку, але що з цього вийшло?! Як можна випадково завадити завоюванню рідної країни? А потім потрапити до закритої магічної академії відступників?! Та ще перейти дорогу головній відьмі Ашхема? Ну ні, це занадто для будь-якого мага! Особливо, якщо ти – одна з найслабших гел у всьому Крусі! Добре, що улюблений дракон залишився поруч. Може, хоч він допоможе вижити?
 

Уривок з твору для апетиту:

 «Ріно, мені здається, що щось не так» - пролунав у голові голос Дара. Він уже встиг схопитися на лапи й прийняти бойову стійку, ще не скалячись, але вже даючи зрозуміти, що готовий до атаки.

 «Та невже?!» - не могла стримати уїдливий коментар Ріна. Дівчина підвелася і, спокійно стряхнувши бруд з рукавів куртки та штанів, подивилася в очі зухвалої вискочки. Міра Аделія завжди повторювала їй, що будь-які неприємності треба зустрічати з високо піднятою головою, і це правило вона вивчила надто добре, щоб тепер злякатися. Тим паче, перед тим збродом, що стояв перед нею. Та й протриматися треба було зовсім недовго - скоро верховний зрозуміє свою помилку й забере її. Не може не забрати – це не в його інтересах, і це обоє розуміють.

 - Забери пса - тут тебе ніхто не чіпатиме, - похмуро промовила дівчина з довгим чорним волоссям, після чого додала: - Поки що. - На губах супутниць з'явилися ледь помітні усмішки, але сама вона залишилася байдужою.

 Дарій наїжачився ще більше і злегка пригнувся, наче для стрибка. Він все ще звикав до нового тіла, хоча воно було саме таким, як він просив – сильним, швидким та жахливим. Ріні не треба було навіть дивитися на друга - вона і так досконало вивчила його образ. Чорний, наче ніч, пес з рудими підпалинами на животі та лапах стояв поруч. Потужне тіло здавалося надмірно худорлявим, але м'язовий рельєф говорив про тренованість тварини. Гострі вуха ловили кожен шерех, а довга паща вишкірилася, оголивши ікла. Недвозначна загроза, що пролунала в словах дівчини, змусила насторожитися, але Ріна ще раз себе обсмикнула - справжня гела ніколи не дозволить себе залякати.

 - Свого пса я відкликаю тоді, коли сама вважатиму за потрібне. А поки поясніть, де ми, - Ріна сподівалася, що її голос звучав достатньо твердо, але схоже, це було не так. Дівчата тільки переглянулися між собою і поблажливо глянули на неї. 

- Ти в Ашхемі, магічній академії суворого режиму, - ледь помітно скрививши губи, вимовила білявка з ляльковою зовнішністю. 

У цей момент тіло Ріни ніби скував холод - страх хвилею прокотився від кінчиків вух до кінчиків пальців. Ні, це просто неможливо! Їй обіцяли притулок, але не в'язницю! А інакше Ашхем і назвати не можна було – надто страшні чутки ходили про цей острів. Кожен житель Круса знав, що потрапити до академії рівносильно довічному ув'язненню, хоча, звісно, аристократи говорили інакше.

Приємного читання!