Друзі! Зустрічайте романтичну новинку ГРОЗА !

Закохатися з першого погляду? Легко!
Я не вірила у кохання, але одна зустріч змінила все. Він сильний, владний, таємничий. Він вкрав моє серце, а потім зрадив.
І тепер він чужий чоловік, а я чужа наречена. Здається, все вирішено, але у долі інші плани...

- Доброго ранку, - доноситься з надр ялинки чоловічий баритон: м'який і витриманий, як дороге вино. І смутно знайомий. 
— Як сказати, - бурчу, силкуючись розглянути "Діда мороза". - А ялинка кому? — запитую. 
- Гадаю, тобі. Хоча спершу я вирішив, що ти вирішила її викинути. 
- Та я взагалі перший раз її бачу, - хмикаю, відкинувши затію розглянути співрозмовника, як безнадійну. 
- Ну раз так, тоді відійди, Снігуронько, - і не встигаю зреагувати, як опиняюся присунута до стіночки, а зелене колюче диво займає весь коридор. 
- Ви випадково не офігіли? - обурююся, дивлячись на широку чоловічу спину. 
- Є така справа, —  парирує він. І впевнено рухає у вітальню. Настільки впевнено, ніби бував у моїй квартирі. 
- Гей, чоловіче, йшов би ти лісом, га. 
- Обов'язково, - веселиться він. - Тільки ялинку поставлю, - і ставить в самий центр вітальні. 
Відходить на крок, приміряючись. А я теж приміряюся, куди б врізати йому. І пару містечок особливо вразливих знаходиться відразу. Зупиняє лише одне: виволакувати бездушне тіло з квартири мені, а це, судячи з немаленького зросту, буде важкувато. Та й викликати поліцію, як і турбувати тата в його день народження не хочеться. Зрештою, цей чоловік нічого поганого не робить, тільки ялинку ставить. Я ж стою, плечем притулившись до одвірка, і з посмішкою спостерігаю за незнайомцем.
А він раптом, не випускаючи ялинку, вивуджує з кишені жовтий тюльпан і, розвернувшись до мене, простягає квітку...

***
Ось такі вони, герої. Сподіваюсь, вони вам сподобаються )))

З теплом, Лана :)