200 000 конкурсного роману викладено).

Одинадцять днів тому я писала вам  про перший рубіж в 100 000, тепер же ми подолали наступну круглу цифру - 200 000)) 

За 23 дні викладки ми з Анею Пахомовою виклали 200 231 знаків, або 22 глави книги "Вартові мороку"

для конкурсу "Містичні дивовижі" від АССА та Букнет.

Роман займає 1 місце в рейтингу конкурсних творів, 

також посідає 3 місце в жанрі "Міське фентезі"

і 4 в жанрі "Детектив"

Сюжет все набирає обертів... І вже доволі скоро герої дійдуть до кінця. 
Хто ще не бачив буктрейлер, запрошую(якщо відео не працює, переходьте на ютуб і дивіться там)

БУКТРЕЙЛЕР

УРИВОК РЕВНОЩІВ, СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ ЧИТАЧОК:

— Серйозно, Ярику, тобі краще піти, — вона усміхнулась.

— Я просто проведу тебе, — я взяв її під руку. — Земля слизька, а ти на підборах, я переживаю за твою безпеку.

І не давши їй відповісти я повів дівчину до входу.

— Закревський твою наліво! — почув я десь ліворуч від себе знайомий голос, одночасно з цим інстинктивно ухиляючись від чужого удару.

Але Арі не зупинявся. Хук, ще один, потім аперкот. Ухилятись від його ударів було так само просто, як дихати. Він що там за день в тюрмі всі сили розгубив?

— Якого біса? — я все ж вирішив схопити жовторотика за руку і заламати її.

Знерушивши скаженого напарника я думав вже знов початти розпитувати його, однак той з силою наступив мені на ногу, змусивши на секунду послабити хватку.

— Та заспокойся ти! — сказав, знов ухилившись і перехопивши чужу руку. — Ти навіть битися не можеш, ти ж мав тільки-тільки з тюрми вийти! Вони ж мали витягнути з тебе всю магію.

— Це ти підставив мене!

— Ідіоте, я тебе витягнув!

— Що ти робиш тут, з нею? — Арі дивився на мене як на ворога народу намагаючись витягнути руку, але сил не вистачало: побічка від каталажки.

— З Яніною? — я перевів погляд на Яніну і усміхнувся. — Проводжав на побачення.

— Закревський, — він буквально хотів спепелити мене своїм поглядом, а мені чомусь стало смішно.

І я засміявся. Вголос.

— Якого біса?!

— Яніна — моя сусідка, — сказав я за пару секунд, коли нарешті перестав сміятись. — Сьогодні в неї була моя сестра, я приїхав її забрати, заодно і запропонував Яніні підвезти її сюди, щоб вона не їздила ввечері сама. А ти дійсно ревнивий, Яна не обманювала, — я знов засміявся. — Та не бійся, хоч вона і була кандидаткою в мої наречені, я ніяк не претендую. Не люблю домовні шлюби.

 

А от з недавньої глави, діалог мого персонажа Ярика з братом:

— Завжди вважав, що тренування — це всього лише трата часу на трату сил. Але ні, ось навпроти мене сидиш ти, невбиваємий, не зважаючи на те, що магію маєш і не захисну, і не бойову, — він якось гірко усміхнувся. 

— Ти хочеш звинуватити мене в тому, що я не постраждав від твого замаху? — перепитав я, ледь стримуючи сміх. — Ну пробач, братику, наступного разу намагатимусь помучитись трохи більше. А то дійсно, я навіть жодної кістки не зламав. Не замах, а якась дитяча забавка, їй-Богу!

— Не називай мене братом, ти мені ніхто,— процідив він крізь зуби, стиснувши долоні в кулаки. — Ти всім тут — ніхто. 

— Та невже? — я продовжував посміхатись і дивитись на брата.  — Я справжній спадкоємець. За розумом,  за здібностями, за всім я завжди був попереду. Дядечко не дурень і розуміє, що такий слабак, як ти, не зможе керувати його імперією, тим, що він створював роками. Він не зможе довірити все тобі. 

Так, досить сумніватись. Є тільки один бік, на якому я можу бути. І це не бік вартових, не бік Арі. Я завжди буду на стороні своєї родини і та дружба нічого не змінить. Я перестану сумніватись. Заради своєї родини. 

Я навіть мав би подякувати Дему за ті слова у мене вдома. Вони привели мене в норму. Тепер я був впевнений, що все зроблю правильно. 
Вочевидь, він побачив мою рішучість. Дихав важче, губи стиснув, весь скривився, а що сказати — не знав. 

— Якщо це все, що ти хотів, то я піду, — сказав я, встаючи з крісла.

— Не кажи йому, — раптом сказав брат, подивившись на мене.

Авжеж, він не хотів розчаровувати Максиміліана. Я розумів його, бо сам відчував абсолютно те ж саме. Занадто багато чим я був йому зобовʼязаний. Це було більше, ніж просто життя.

— Я запитав Максиміліана, чи не думає він, що це саме ти напав, — я переможно усміхнувся. 

— Батько в це ніколи не повірить, — відповів Дем.

Дем намагався триматись, але я бачив у його очах страх. Прекрасно... Це саме те, чого я і хотів. Бійся. Не роби зайвих рухів. Залиш мене в спокої. Нехай ми не можемо мати якесь братерське ставлення одне до одного, але ж хоча б не переходити межу має бути в наших силах. Якщо ти не хочеш сам цього зрозуміти, я сам змушу тебе сидіти і мовчати. 

— Впевнений? — я продовжував впевнено дивитись в перелякані очі. — Правда думаєш, що якщо йому доведеться обирати, кому повірити, це будеш ти? — зі співчутливим тоном додав я і продовжив. — Можеш не відповідати, бо відповідь тут очевидна. І раджу тобі більше не лізти до мене. Все одно кишка тонка, тобі ніколи не обійти мене. 

Можливо, остання фраза була зайва. Але що зроблено, те зроблено. 

Ще один діалог, однак тепер з самого початку роману:

Захищати родину Закревських — мій обовʼязок, моя єдина місія. 

Знов не те. 

Чорт. Я став надто багато думати. Я не на боці Арі. Я прото маю дізнатись правду. Можливо, Дем щось мутить за спиною дядечка. І якщо я дізнаюсь, що саме, то зможу це зупинити. Врятую і Дема, і честь всієї родини від можливих наслідків. 
Квартира зустріла мене звичними прохолодою та самотністю. Я одразу ж пішов у душ. 

Останніми днями все закрутилось навіть більше, ніж зазвичай, я розумів це, однак в той самий час не був на сто відсотків впевнений в тому, що роблю. Я став менш відвертим з дядечком... Напевно, мені просто хотілось дізнатись істину. Це не зрада. Я ніколи не зраджу родину. 

Коли всі мої сумніви розвіються, або коли я дізнаюсь, що це все — прості витівки Дема з ревнощів, то я без вагань зроблю те, що треба. 

Вийшов з душа і дістав телефон, набрав дядечка.

Через пару секунд він відповів.

— Ярику, привіт, я вже й сам хотів до тебе телефонувати, — сказав він. — А то щось ти все рідше і рідше виходиш на звʼязок. 
— Доброго дня, — привітався я. — Все тому, що інформації практично нема. Аристарх взагалі перестав пускати мене до відділку. Але в мене є план. 
— План? — він усміхнувся. — Поділись.
— Я хочу зробити дещо, після чого в купі з порятунком його життя він вже не відвертиться і довірить мені ще більше інформації. 
— Нам знадобиться будь-яка інформація зсередини, бо дещо наближається. Всім треба бути готовими. 
— Говорите загадками, — я усміхнувся.
— Так само, як і ти, —  відповів він мені в тон. 

Натискайте на цей напис і читайте з першої глави прямо зараз!
 

О, картинку мало не забула)) 

Натискайте на цей напис або картинку і читайте з першої глави прямо зараз!

Натискайте на цей напис або картинку і читайте з першої глави прямо зараз!

БУДУ ДУЖЕ РАДА БАЧИТИ ВАС СЕРЕД ЧИТАЧІВ ЦЬОГО НАШОГО РОМАНУ!

 

Ну а сьогодні вночі виставлю блог з творчими результатами першого місяця 2022 року =))

Ця штука більше для мене, щоб знати, як я рухаюсь і куди, однак сподіваюсь, що вам теж буде цікаво)))