Вітаю всіх! Зміна жанру, навіть на не повноцінний твір, чудовий спосіб перезавантажитися і спробувати щось нове, але я зовсім не подумала про антиутопію. Але ідея викликала у мене захоплення.

Ось що вийшло:

Марк їхав на броньованій машині по повністю пересохлим грунтам, тиша закладала вуха, лише гудів двигун автомобіля. Кожен з трьох його супутників – чорнява дівчина з тугим хвостом та міцним тілом і двоє близнюків, із, здавалося, хворобливо білою шкірою –  мовчав і думав про своє.

Він достеменно не знав коли і яким чином таке явище як диктатура повернулося, так ще й з новою силою розплодилася по всій Землі, хлопець був впевнений, що такого повторитися не могло – люди, які виросли в дипломатичних державах, надто свободолюбиві, освічені. Врешті-решт, це ж було вже. Але життя показало, що зломити і обдурити більшість точно не неможливо. 

Головне почалося десять років тому, у дві тисячі шістдесятому році, після відкриття тієї, як завжди називав її Марк, триклятої планети Вергеги. Переселення людства на нове місце – ось про що кричали з кожного кутка. Для цього, як божевільні, держави кинули всі сили на мільйони досліджень, експериментів. Тоді стали нещадно викачувати всі корисні копалини і ресурси, які тільки можна було дістати і продати або використати, щоб будувати космічні кораблі і ракети, зараз назвати рідну планету дивовижно багатим на красу місцем язик не повертався. 

А здавалося б, тільки з'явилися еко-міста – абсолютно не шкідливі для природи, але раптово всі, хто не схвалював таке перебільшене використання ресурсів, почали зникати. Марк помітив і дізнався про це лише через роки. Якщо хтось мав хоч якесь відношення до такої сфери як екологія, або просто казав не поспішати, постійно мали труднощі з роботою і дрібні проблеми. А ідеї піклування про природу стали зникати з будь-якого інформаційного простору. Марк не зважав на це, поки сам не став не згоден з політокою стосовно цієї теми і не відчув всі труднощі опозиції на собі.

Вцілілою, більш-менш придатною для життя була лише сьома і центральна частина Києва, не більші частини Львова, Харкова, Одеси, можливо ще менші частини інших міст, хлопець не знав. Інше – суцільні руїни, порослі мохом і пліснявою, але Інтернет – тепер абсолютно ненадійний спосіб отримати інформацію – безперечно брехав про те, як все прекрасно і що скоро всі ми будемо щасливі.

Найбільший в історії космічний корабель "Левіафан" ще з рік готуватимуть до відбуття, а до того часу кожен має вжити сироватку FG – те, що "перебудує" оганізм людини і зробить максимально придатним для життя на Вергезі.

Марк знав не за чутками, а на власні очі бачив, що у більшості випадків стається з людиною – в кращому випадку просто смерть. У гіршому, як і сталося з його сестрою, – замість обіцяного пристосованого до нової планети надрозвиненого організму вона стала потворою вартою усіх фільмів жахів про зомбі. Хлопцеві часто здавалося, що йому це просто сниться, чи що це справді лише фільм. Так Марк зрозумів, що вірус Флагеля – вигадка влади, а всі нібито хворі, лише ті, хто не переніс сироватки "нового майбутнього". Звичайно, це ретельно приховується, саме тому він зараз переховується.

Але й ті, хто пережив зміни через сироватку. Кажуть, ці люди сильніші, витриваліші, швидше вчаться, лише єдине могло не сподобатися –  зрачки ставали вертикальні і видовжені як у кішок, але ретельно пропагувалися, як стандарт краси. Та ціна для цього непомірна.

І тільки таких, "оновлених", візьмуть на "Левіафана". Марк бачив і мав задокументовані докази – у цих тварюк відсутня будь-яка емпатія.

– Коли все нарешті буде готово, – промовив голос з екрану у новинах, – ми використаємо енергетичний поштовх Землі і обіцяне життя настане!

Тепер точно відомо, що щоб дістатися до Вергеги потрібно підірвати Землю і вирушити у невідомо наскільки надійну подорож. Чи вистачить усім місця? "Нове життя – на новій планеті, а зараз час приділяти меті!" – говорив найпопулярніший слоган.

"Чи коштує це цього?" – думав Марк, дивлячись на людей у лахмітті, знаючи, як важко дістати воду, вдивляючись у руїни міста.

Сьогодні, на опозиційній зустрічі "злочинців і терористів", все завершиться. З вірогідністю дев'яносто дев'ять зі ста їх вже чекають поліцейські.

– Це кінець? – не знаючи навіщо і не сумніваючись у цьому, втомленим безнадійним голосом запитала дівчина.

– Безперечно, – так само відповів Марк, готовий випити ту бридоту, щоб або вже вмерти і не бачити того, що твориться, або не відчувати того болю у серці, взагалі нічого не відчувати, як ті, хто пережив сироватку.