Марафон. Жанровий експеремент

Ну що ж?! Буду перша! 

Для мене дійсно фантастика - абсолютно чужорідний жанр! Але страшенно сподобалось пробувати щось нове... Не судіть строго. 

Загублена королева

Вибігли на дах висотного будинку. Аніта не знала, чому вони втікаючи прибігли сюди, тут вони потрапили у пастку. Та й взагалі, дівчині ще в голову не вкладалося, що вона тут робить?! Що забула поруч з цими двома незнайомцями?! І взагалі усі біди від них.

Тільки-но хлопці підійшли до неї на вулиці, як почалися усі неприємності. За ними з’явилися чоловіки, одягнені в усе чорне, а обличчя приховане темними масками. А тоді почалося. Аніта багато пропустила, бо один з хлопців потягнув її за руку і почав бігти, інший трохи старший і кремезніший залишився розбиратися з тими людьми.

Ну як розбиратися? Почалася хаотична маханина руками і ногами, але чорних масок було більше, і деякі помчали за Анітою і тим хлопцем, що тримав її за руку. Інший, коли побачив, що погоня продовжилась, залишив усі спроби відбитись і почав доганяти свого приятеля з дівчиною. А той і привів їх сюди. Нащо питається було так копошитися, якщо чорні маски тут їх запросто можуть оточити?

- Дем, ти ще довго? Рухайся нарешті! – прикрикує той, що борець.

Сам же намагається заблокувати двері, що ведуть на дах, для цього відламав одну з антен, яких було чимало влаштовано тут.

Дем відпустив руку Аніти, стягнув з свого зап’ястя золотий браслет-обруч, щось шепнув і кинув його в перед, в прірву за бортиком даху. За мить там утворилася дивовижна воронка, яскравого помаранчевого кольору, що розміщувалася паралельно до землі, на висоті дванадцятиповерхового будинку. Що за маячня? Аніта вже думала, що їй усе це сниться.

- Стрибай! – шарпнув її за руку цей Дем.

- Ні! Ти здурів! Я цього робити не буду! – Аніта висмикнула руку і почала відступати від краю даху.

- Демитрій, стрибай сам! Я з нею розберусь! – наказав йому інший чоловік.

Демитрій так і зробив. З розбігу пригнув у воронку і все. Аніта від побаченого була шокована. Боязливо підійшла до бортика, щоб глянути в низ. Чи не розбився хлопець? Хоча сама вже догадувалась, що не побачить його тіло на асфальті. Тільки й переконалася в своїх догадках. Чоловік пропав ніби й не було його.

- Треба рухатись! Довго вона відкритою не залишиться! – Аніта аж здригнулася від здивування. Чоловік стояв за її спиною. І як так безшумно підійшов?

- Нікуди я з вами не піду! – вперто проговорила дівчина, та спробувала обійти чоловіка.

- А тебе і запитувати ніхто не збирається! – сухо відказав той.

Підняв дівчину на руки і перекинув собі через плече. Зробив кілька кроків назад. А потім з розбігу стрибнув у ту жовтогарячу воронку.

Аніта замружила очі, та міцно схопилася за плечі чоловіка. Подих перехопило, а все тіло наче стиснуло, що й поворухнутися неможливо. Тільки й чувся скажений шум. Так наче мчиш в авто під 300км/год, а всі вікна лишились відчинені.

Глухий удар. І дівчина відчула, що вони покотились по твердій землі. Правда їх поза більше нагадувала обійми, а ніж те, що було спочатку.

- Ти як? – встиг запитати чоловік, перш ніж Аніта відпихнула його і відкотилася в сторону.

Тільки й встигла піднятись на коліна як її вирвало. Живіт скрутило від неприємних спазм.

- Дем, чуєш мене?! Принеси води, їй погано! – крикнув чоловік у простір, бо навколо нікого не було видно. Тільки осінній, надто тихий, ліс.

Він схилився над дівчиною, притримував її волосся, та злегка погладжував по спині. Аніті здалося, що чоловік нашіптував їй лагідні заспокійливі слова, проте через болючі спазми, що викручували її нутрощі, вона вирішила, що це їй здалося.

- Ось! Тримай! – нізвідки появився Демитрій, передав пляшку з водою своєму товаришу.

- Їй потрібно звикнути до стрибків! Перший раз завжди так! – не звертаючись конкретно до когось промовив старший чоловік.

Спочатку вмив, освіжив водою, бліде обличчя дівчина, потім, практично змусив її попити.

- Зараз усе пройде! Це з не привички. – заспокійливо промовив, далі погладжуючи дівчину по спині.

- Хто ви в біса такі? – попри рване дихання вичавила дівчина з себе.

- Я Дем – твій брат!! – посміхаючись представився Демитрій. - А це Аарек твій законний чоловік!

На мить запала мовчанка. Потім Аніта як божевільна розреготалась.

- Здуріти можна! Ох, Матінко! Хіба мені не час прокидатися? – нервово видавила з себе.

- Це не сон, Анні! Все так і є! – трохи ображено продовжує Демитрій.

- Ти що верзеш? Який брат? Який чоловік? Та я взагалі не повнолітня! – почала викрикувати дівчина.

Аніта була розгублена, в голові все обертом. Тільки з ранку все було в нормі, поснідала, попрощалася з батьками та пішла до школи. Чемно висиділа усі уроки, навіть не прогуляла алгебру, котру ненавиділа, і яка була останнім уроком.

А як тільки покинула територію школи її окликнули на ім'я, хтось із цих двох. І почалося…

- І це наша королева! Здуріти можна! Це ж дитина! – розчаровано кинув, той що Аарек, нібито чоловік Аніти.

- Анні, тихіше! Не кричи. Це місце непоганий сховок! Проте про обережність не потрібно забувати! – примирливо мовив Дем. – Присядь, — вказав рукою на широкий корінь дерева, що виринав з під землі. – Зараз постараюся коротко тобі усе розповісти.

- Ну давай, здивуй мене ще більше, братчику! – саркастично кинула дівчина, та все ж вмостилася там, де показував Демитрій. Приготувалася слухати.