Заздрість – найгірша із приправ. Вд, день 3.

Не заздри, якщо не знаєш подробиць – такий висновок зробила прочитавши перші сторінки книги "Пташка за пташкою" Енн Ламотт (нагадую у нас тут курси підвищення кваліфікації для письменників, спонсор – новорічні подарунки діда Мороза). Завжди вважала (і потайки заздрила), що людям у яких батьки письменники, філологи чи працюють у суміжних сферах страшенно пощастило. Та виявляється це далеко не гарант успіху. А інколи ще й перепона. Це вже зараз, з висоти власного життєвого досвіду я зовсім не заздрю (інколи ще й співчуваю) синові Стівена Кінга. Який би ти не був, а знайдеться той, хто порівняє  тебе з відомим батьком, і результат буде не на твою користь.

Інколи сумно, що твоя мати не може дати характеристику твоїй новій книзі, побачити недоліки, ще й виправити їх доки книга не пішла у світ. Та з іншого боку, коли твоя мати звичайний читач й починає "гепати в стіну" й кричати: "Автор проду" з'являється бажання продовжувати писати, адже на твоє творіння вже чикають.

Певна, що не одна я переживала подібні неприємні відчуття, навмисне чи ненавмисне порівнюючи себе з іншими. Енн Ламотт теж пройшла це випробування, тому й присвятила цьому розділ своєї книги (це вже сторінка 152, але пригати по книзі чи взагалі починати читати з останнього розділу то моя збочена читацька звичка).

Енн Ламотт каже: "З-поміж усіх пісень, що ви їх почуєте на радіо ХІТ, найскладніше буде вимкнути пісню заздрості. Заздрість – це постріл впритул у вашу впевненість у своїх силах, яку ви спромоглися зібрати докупи. Але якщо ви не хочете полишати письменництво, вам доведеться навчитися давати собі раду із заздрістю, адже буває, що неймовірний успіх приходить до найнеприємніших і найменш гідних його письменників – одним словом, не до вас."

Ні, очі я собі не виколола, вуха воском не замазала, й досі цікавлюся успіхами далеких та близьких колег. А коли приходить заздрість (а вона приходить обов'язково в той момент коли в тебе криза в іншій життєвій сфері) я кажу собі, що то свято у їхній реальності, де вони важко працювали і те заслужили. А в моїй реальності зараз йде дощик. Але ж всі ми навчалися в школі й знаємо, що після дощику з'явиться веселка. Головне не натягувати на вікна важкі штори, не залазити під ковдру з головою, уважно дивитися й ти її неодмінно побачиш.

Енн Ламотт каже:  "Заздрість – один із недоліків письменницької професії, ще й найбільш принизливий. Я, колишня королева заздрощів, врешті дійшла висновку, що існують три способи послабити або змінити цю емоцію: перший – подорослішати, другий – не тримати у собі, а говорити про це, аж поки вас не почне лихоманити, третій – використати муки заздрощів як матеріал для книжки."

Одним словом, не заздріть тому, хто сидить у розкішному м'якому кріслі, доки ви йорзаєте задом на табуретці. Можливо, у тієї людини гостра форма геморою і йому життєво важливо стояти, а доводиться сидіти, позуючи для телекамер. А як вам не зручна табуретка, то сядьте на підлогу там і простору більше, і одразу ж збагнете, що з табуретки до письмового столу дотягнутися легше.

Скільки себе пам'ятаю, ми з братом робили уроки на колінах, сидячи на ліжку, притиснувшись спиною до стіни. Хоч в кожного з нас був свій письмовий стіл та м'яка табуретка. І мама нас не лаяла. Може тому зручність офісного крісла мене не надто діймає. Я просто беру все, що мені потрібно й заповзаю в ліжко. А може якби в мене був батько письменник, я б з повітрям яке вдихала з дитинства засвоїла, що «справжні письменники сидять за величезними письмовими столами й повсякчас поправляють окуляри».

В питаннях заздрощів, як і в питаннях якості книги, все вирішують деталі.