Іди за мною

В новому розділі. завтра на сайті…

…

…Свят мовчить. Я на нього не дивлюсь, тому не знаю, як подіяли на нього мої слова.

- Добре, я зрозумів! Ти все знаєш! Говорити, що ти мені не байдужа зараз, мабуть, сенсу нема. – хитаю головою в заперечному жесті, так і не повертаюся до нього обличчям, дивлюся в вікно, за яким нічого не бачу, тільки віддзеркалення світильника в горі.

- Тань, що будемо робити? – підходить, та обіймає за плечі, підборіддям впирається мені в маківку.

- Я не знаю! – відповідаю. Думала, що ця розмова щось для мене прояснить, та здається я заплуталась ще більше.

- Ти зможеш відкинути це і дати нам ще один шанс? Нам же добре разом? Для чого це руйнувати? – окутує мене своїм оксамитовим голосом. І так хочеться довіритись йому.

- Тобі так добре зі мною, що стільки часу уникав мене та ігнорував? – не забуваю сказатипро свої образи.

- Я дебілом був! Злився на ситуацію і батьків, а виходило, що ображав тебе. Пробач. Я не мав так чинити. Просто все тоді так навалилося, що я й сам заплутався що й до чого. – з якимось надривом в голосі пояснює мені це.

Я слухаю. І ніби розумію його, і якби справа не стосувалася мене і моїх почуттів, то можливо і пожаліла б його. А так… зараз шкодую себе.

- Чесно, я не знаю. Мені важко повірити тобі. І … мабуть, потрібний час, щоб усе обдумати. Знаєш, я хотіла змовчати, що все знаю, та скористатися ситуацією, щоб закохати тебе в себе. Та не змогла. А тепер думаю, чи потрібно мені це все?!

- Тань, не спіши все руйнувати. Знаю, що почали ми паршиво, та ми можемо все виправити. Тепер між нами немає недосказаності. Я хочу бути з тобою. А ти зі мною. Хіба не так? – це ті слова, які мені потрібно було почути.

Бо я й сама не готова все обірвати.

А автора знайдете тут

- Я подумаю. – тихо відповідаю, вивільняюсь з його обіймів. – Тобі вже пора.

Не придумую ніяких вдалих відговорок, по суті, прямим текстом прошу його на вихід.

- Зрозумів! – Святослав ще хвилину дивиться на мене, та зрештою повертається та йде до виходу. Я слідую за ним.

Накидує на плечі куртку та взувається, ще раз затримує погляд на мені. Коротко киває та виходить за двері.

Повертаю ключ в замку, на секунду завмираю на місці. Потім іду до Аліни в кімнату, та лягаю на ліжко біля неї, не роздягаючись, поверх ковдри. Через мить провалююся в сон.