Продовження історії "Стосунки напрокат" уже сьогодні, о восьмій вечора)) Глава буде від імені головного героя))) ось такий сюрприз у перший день нового року)) 

А щоб легше було чекати ось шматочок та візуалізація))

Всім щасливого і Богом Благословенного року))

- Рома. -  донісся голос Яни з вітальні.

Я ж геть забув… боляче плеснув себе по чолі. Зараз почнеться новий скандал…  Схоже з тим, що вечір закінчився і найстрашніше позаду поспішив. Неспішно витерши обличчя її рушником, хоча у нас не було чіткого поділу, даючи собі змогу обдумати, що скажу на своє виправдання.

Повернувшись у кімнату застав розгублену дівчину, котра розглядала незчисленні пакети з одягом, які вона сьогодні приміряла. Сховавши руки в кишені і стиснувши долоні в кулаки став очікувати першої атаки… і та не заставила себе чекати.

- Що це Ром… навіщо? - її руки тремтіли і я вже не був упевнений, що вчинив правильно.

- Я… - прочистив горло, бо голос звучав надто сипло. - Я просто хотів продовжити тобі казку. Аби о дванадцятій карета не перетворилася гарбуз, а плаття на ганчірку. - пакет випав з її рук, а обличчя вкрилося дитячою безпосередністю та недовірою. Тому зробивши крок назустріч вже сміливіше продовжив. - Мені просто дуже хочеться бачити тебе такою. Як сьогодні: радісною, безтурботною, веселою, щасливою… і дещо непередбачуваною. Щоб ти не хвилювалася про гроші і те, як виглядаєш, а сміливо насолоджувалася кожним днем. А я твоєю посмішкою.

Ну от… виклав все як є, чекаючи її відповіді, наче вироку і намагаючись передбачити наскільки сильно буде кричати. Секунда, дві, три… моє серце бігло марафон  намагаючись вирватися з тісних грудей. А вона все стояла дивлячись собі під ноги та поглядом блукаючи у закручених думках і здавалося зараз розплачеться. Зробив крок вперед аби обійняти та дівчина раптом кинулася мені на шию і… поцілувала. Пухкі вуста впевнено притулилися до  моїх викликаючи справжній вихор почуттів. Феєрія. Вибух. Нереальність. Та коли я опрятався, що це не моя фантазія і спробував притиснути до себе заглиблюючи поцілунок вона так само раптово  відштовхнула відскочивши кілька кроків назад.

Глибоко дихаючи ми сканували одне одного шукаючи відповідей на запитання. Обидва розуміли, що межу переступлено і далі відмовчуватися чи ховатися за договір не вийде. Тільки слова все не знаходилися.

- Пізно вже… - хрипло видала Соколова, облизуючи губи і я не знаю, які сили мене стримали аби знову не накинутися на неї. - Пізно… давай спати.

І розвернувшись побігла у спальню залишаючи мене наче посеред води.