Вітаю, друзі. Днями поставила крапку в непростій історії "Подарую хепі-енд". До речі, сьогодні її можна придбати зі святковою знижкою.

Як і обіцяла на початку публікації, ділюся деталями. І так:

1. Фінал цієї історії побачила уві сні позаминулої весни. А саме картинку, де дівчина йшла з оберемком квітів. І я розуміла куди вона направляється, усвідомлювала кого залишила позаду та які емоції нею керували. 

Тоді поставила собі єдине питання: як так? І цього вистачило, щоб в уяві миттєво склався сюжет. Все було записано, але взятися за цю історію ніяк не наважувалася, хоча знала, що обов'язково це зроблю.

2. Історія Макса частково реальна й саме вона довершила сюжет та підштовхнула до написання. Побачила в цьому якийсь знак, (хоча побачити знаки в будь-чому для Риб — взагалі не питання:))

3. Робочою назвою книги був надпис-тату 一 Олесине зізнання. Але перед публікацією змінила її на інші слова, в яких не менше сенсу.

4. Неодноразово хотілось змінити історію героїв, але першочерговий задум мав залишитися і він залишився. Тому так...

Уривки:

***

   — А ти весела, 一 заспокоїв Максим, відкинувшись на спинку барного стільця.

   — Не те слово, 一  хмикнула, уявляючи який приблизно вигляд мала збоку. 一 Це було добре недолуго. Так?

   一 Присідай, ー чоловік вказав жестом на місце поруч. — Інакше доведеться другий забіг робити 一 подружки не зарахують завдання.

   Олеся повеселішала, трохи розслабившись та вмостилась навпроти, закинувши ногу на ногу. І попри обмежений простір, навіть примудрилась не доторкнутись до нього.

   Максим в цей час причепливо слідкував за її діями в яких не було нічого з того, до чого він так звик за останні роки. І збагнув, що ловить її несвідому усмішку, яка діймала, пробуджуючи бажання розділити цю емоцію з нею.

   — Я ж могла сказати, що побачила тебе тут, прийшла привітатись та ще раз подякувати за те, що допоміг вранці, — продовжила Олеся свою сповідь, серйозним тоном. — Саме таким і був план, але натомість ледь носом не зарила, вдаючи, що це подіум, а тоді знову облажалась. Одним словом халепа повна, все пішло шкереберть.

   Максим і не думав перебивати її, обіпершись ліктем на стільницю й не зводив очей. Його розривали протилежні думки. Але зціпивши зуби, мусив визнати: поруч з нею оживало те, що давно схоронив в минулому 一 повертала не спогади, а відчуття.

  "Просто ностальгія", — спробував переконати себе.

   — Добре, — спохватилась вона, на свій лад розцінивши його мовчання. Сміливість та відвага випарувались блискавично. — Завдання виконала, можна повертатись. Не заважатиму, ти, мабуть, на когось чекаєш.

   — Я прийшов сюди заради тебе.

   Відповідь буквально пришпилила на місці. Олеся застигла.

   — Ти ж здогадалась, правда? — додав притишено, спостерігаючи за реакцією. 一 Відвертість за відвертість. 

***

   Почалась мряка. А вона не знала, куди рухатись далі.

   — В глибині душі ми завжди знаємо як вчинити — рішення живуть в підсвідомості, 一 промайнув пам'яттю повчальний голос Віти. — Загадуєш на монетку, підкидаєш і поки вона летить вниз, ти вже розумієш, який результат хочеш отримати. Підсвідомість давно вирішила, просто до тебе це із запізненням доходить. Ми так влаштовані.

   Олеся запустила руки в кишені. Як на зло, ніякої монети. Відчинила дверцята, знайшла в підлокітнику.

   Орел-решка. Декілька секунд байдуже вертіла пальцями. Підбила і та, підлетівши в повітря, з дзеленькотом приземлилась десь поряд.

   Опинилась за кермом, навіть не усвідомлюючи куди їде. Алекс дзвонив. Вибила. Дзвінок повторився. Вимкнула звук та на всю гучність увімкнула автомагнітолу, поставивши на повтор “Тишу”.

***

Ну, і щодо планів. Днями анонсую новинку, це буде історичний любовний роман, історія Вірджинії з книги "Під розбитими небесами"

Дякую за увагу.

Всім веселих свят, приємних сюрпризів та щасливих моментів!