З таким бойовим настроєм я і рушила на роботу. Але як не одне, то друге. Мій ранок таки був спорчений одним дебілом. Коли уже під’їжджала до роботи, мені під колеса ледь не попав цей бовдур. Можливо і я була трохи не права, бо, чого кривити душею – таки трохи задумалась, але дорога була абсолютно вільна, я об'їжджала припарковане таксі, коли з нього вирішив вийти цей придурок, якого, мабуть, ніколи не вчили поведінки на дорозі. Вискочив прямо мені під машину. Добре що встигла загальмувати.

А тоді одразу почулося…

- Ти що, дурепо, не дивишся по сторонах? Що, права купила, а їхати не купила? – одразу почав цей невдаха.

А я ж хотіла вибачитися… та не тут то було! Хто він такий, щоб говорити зі мною в такому тоні, тим більше, що його вини куди більше ніж моєї. Не витримую, опускаю скло з пасажирської сторони і… опускаюся до його рівня, і відповідаю в такій же, м’яко кажучи, фамільярній манері.

- Це ти, придурку, дивися по сторонах! Твоя безпека – твоя справа, хіба не знав? – кидаю, і вже хочу рушати далі.