В цей день , коли я завершив книгу ,захотілося трохи розповісти про себе. Річ у тому , що чим довше я живу, тим менше розумію сучасне кіно  вчасності, і те , що взагалі не ясно з чого, йменують зараз "мистецтвом". Як що що, я не глибокий старець. Просто переріс рівень ялинок в дитсадку. А нічого краще сучасне кіно запропонувати не може. Довелося шукати альтернативу.

 Як би це зараз не патріотично не прозвучало -  "радянська класика" річ гарна. Але навіть найкраще бува, набридає. В пошуках нового , я звернувся до фільмів Алена Делона. Думаю "Зорро" відомий всім з дитинства. I тут виявилося що багато його фільмів зняти в жанри "Нео Нуар", нове віяння старого "Нуар". Стало цікаво , що за звір такий. 

 Виявилося що він родом з Америки 30-70 -х років. Часи "Сухого закону" , Аль Капоне, президента Ніксона (Дональд Трамп свого часу) i війна у В'єтнамі, коли ветерани в відкриту викидували отримані нагороди. Відверто вам скажу - жанр "бідний". Декорації самі звичайні, не рідко знімали фільми просто на вулицях міст, спецефекти по мінімуму , особливо це стосується картин раннього Нуару. Так, тоді не було комп'ютерної графіки, не було можливости розбивати десятки авто заради пари кадрів. Але акторам доводилося грати, i грати на совість, аби глядач вірив тому що відбувається. 

 Таким чином я i потрапив в полон нуару. В полон прогнилих міст, вічного дощу, неоднозначних героїв в плащах. I коли вирішив писати книги, питання жанру навіть не піднімалося. 

 Сподіваюся ця невеличка історія була вам цікава , i ви відпишете пару слів в коментарях ,i завітаєте до моєї сторінки.