У мене для моїх читачів два приємних сюрпризи.

Перший - я знову відновлюю публікації історичного роману "Лицар і королева", вірніше другої книги, яка була деякий час заморожена. Знаю, що багато хто зачекався продовження цієї історії.

Тепер оновлення будуть регулярними - 2-3 рази на тиждень. 

Також буду дуже рада новим читачам. Якщо ви полюбляєте історичні любовні романи, то ось уся трилогія в хронологічній послідовності:

"Тисячу років тому" - безкоштовна, завершена.

"Тисячу років тому. Лицар і королева" - завершена, ціна 40 грн. 

"Лицар та королева. Книга 2" - у процесі, безкоштовна. 

А також сьогодні, опівночі, на вас чекає продовження гостросюжетного любовного роману "Служниця"

Пропоную уривочок з нового розділу ( від імені головного героя Влада):

"Коли черговий робочий день практично скінчився, і всі мої підлеглі роз'їхалися по домівках, мені нарешті зателефонував спеціаліст з кадрів зі служби безпеки. З усіх кандидаток забракували двох. Одна з них колись неофіційно підробляла фрілансером на новинному сайті, а інша мала підозріло багато освіт і при цьому ніякого досвіду у сфері прибирання.

Не дивно, що Макс не зміг вивідати цю інформацію, бо служба безпеки сказала, що ці дві дійсно непогано зашифрувались. Максим все ж не рекрутер, тож все нормально.

Ще щодо однієї у Макса також були сумніви, але через її надто молодий вік. Однак я не забракував її, бо ж така юна дівчина навряд чи матиме достатньо клепки, щоб якось мені зашкодити.

Тепер мені залишалось зустрітися з цими дівчатами і обрати з них одну. Ще одну, можливо, взяти собі на примітку, якщо перша не впорається зі своїми обов’язками, або в мене виникнуть до неї будь-які інші питання.

Зустріч мала відбутися вже завтра, в першій половині дня. Хотілось швидше з цим впоратись, бо харчуватися напівфабрикатами з супермаркету мені вже дійсно набридло.

Коли на столі завібрував телефон, я подивився на екран і зітхнув.

Авжеж, для повного щастя сьогодні мені не вистачало ще її. Взяв телефон до рук, приклав до вуха і натиснув «прийняти виклик».

— Привіт, Владе, це я, — чую її аж надто солодкий голос у слухавку.

Мовчу, очікуючи, що вона хоче від мене цього разу. Зазвичай, коли вона дзвонила отак, то намагалась затягнути мене кудись у місто, або навіть до себе. Але це вже більше була просто наша традиційна гра, бо ж я вже пару років не погоджувався.

— Ти мене чуєш взагалі? — нагадала про себе Ліза.

— Чую, Лізо, чую, — зітхаю.

— То що ти робиш сьогодні? І досить відмовляти мені! Давай хоч як друзі зустрінемось, на нейтральній території. Мені треба з тобою поговорити..."

***

Місце зустрічі - Букнет, час - 00.00

Не запізнюйтесь))