А ви вже знайшли служницю?

Що стається, коли дві надзвичайно талановиті авторки пишуть разом книгу? Правильно, народжується шедевр. Я нещодавно натрапила на такий і не можу стриматися, щоб не поділитися з Вами. Історія двох людей, які здавалося б ніколи не повинні зустрітися. Але доля вирішила по-іншому. Що об’єднує багатого та впевненого чоловіка з простою дівчиною читайте у СЛР "Служниця" Мар'яни Долі  та Холод Влади. Уже з перших рядків мимоволі починаєш хвилюватися за героїню, адже їй випало багато випробувань. Він шукає служницю, а вона прагне помсти. Роман, що зачіпає струни серця. Інтригуюча анотація заманила мене заглянути до книги.

Анотація

Марина: «Що може бути гірше, ніж закохатися в людину, яка тобі не рівня за суспільним становищем? Хіба що збагнути, що відчуваєш сильні почуття до того, кого вважала своїм найлютішим ворогом...»
Влад: «Що може бути гірше, ніж закохатися тоді, коли конкуренти розгорнули проти тебе відкрите повномасштабне полювання? Хіба що збагнути, що тепер відпускати від себе дорогу людину ще небезпечніше, ніж дозволити бути поряд…»

А у сьогоднішній главі мені сподобався цей уривок:

«Коли я закінчила школу, Сергій сказав, що маю вступати до вузу, на юридичний. Чомусь хотів, щоб його сестра була юристом, може, через те, що ця професія вважалася престижною. На мене ж правознавство ще у школі навіювало нудьгу. Я хотіла вступити до коледжу і здобути фах перукаря чи косметолога, щось таке, пов'язане з красою. Думала, що це завжди пригодиться в житті, бо ж усі жінки в першу чергу дбають про свою зовнішність. Але Сергій вперто наполягав на своєму. І я здалася, стала готуватися до ЗНО з тих предметів, які були потрібні при вступі на юридичний. І… не вступила. Не набрала достатньо балів, щоб пройти на бюджет.

— Нічого, за рік назбираємо грошей, і ти все одно станеш юристом! — впевнено сказав Сергій.

 Я було заїкнулася про перукарський коледж, але він сказав, що то не для мене. Його сестра, мовляв, не буде цілий день проводити на ногах та дихати різною "хімією". Натомість він влаштувався охоронцем у найближчий до нашого дому супермаркет, а потім і мене прилаштував туди касиром. І ми почали дружно заробляти мені на навчання. Боюсь, що тими темпами потрібна сума назбиралася б років за п'ять. Тому що зарплати у нас були невеликі, а слід було ще купувати харчі, платити за комунальні послуги, одягатися. Хоча в основному одяг ми купували в секонд-хенді, та я іноді психувала і йшла до магазину по нові джинси чи кросівки. Моя гордість протестувала проти того, щоб одягати чужі обноски. Сергій тоді сварився на мене, і казав, що я марнотратниця. Але ж коли гарно одягатися, як не у вісімнадцять років? На пенсії обновки мені точно будуть ні до чого... Але через кілька місяців я помітила, що у Сергія звідкись стали братися гроші...»

На сторінці авторок побачила гарний арт і вирішила показати його Вам

Приємного читання!