Пора неймовірних історій

Настає Різдвяна Пора - час неймовірних історій.

Злишитись Не Можна Покинути

Як бути, коли не можна кидати напризволяще свою людину, й не покинути не можна?
Тебе до нього приставили й наказали - знайди йому пару і бережи його все життя!
Та вийшло так, що залишишся з ним, і він втратить свою красуню. Покинеш його - втратиш його і тут, і за Веселкою.
Є від чого впасти у відчай різдвяної ночі.
Сніг іде, холодно, не видно, чи зійшла перша зірка, а тут ще й невиховане кошеня рятуй. Знущається, капризує, ні жити не дає спокійно, ні померти.
#в_міру_ розумний_герой_але_красень
#красуня_наречена_героя
#дівчина_з_кошеням_нічого_особливого
#вірний_пес_але_не_фартануло
#гидке_кошеня
#складний_вибір
#доля

Для різдвяної пори є спеціальний жанр - він так і називається: Різдвяна історія.

Він звісно має свої канони, які краще не дуже порушувати, якщо хочете, щоб ваша історія була саме різдвяною.

Так викладено початок такої оповіді в одному старовинному віршику:

“Йшов сирітка по дорозі

Посинів і весь тремтів…”

Отак повинна починатись різдвяна оповідка  - з горя, безнадії й нагальної потреби в порятункові.

Замерзання в снігу каноном дуже вітається.

Без нього не буде такого контрасту і краси моменту, коли безнадійна ситуація перетворюється на щасливий випадок.

Тобто у віршику старенька бабуся і сирітка несподівано стрічаються, і від цієї зустрічі настає щастя.

І воно  настає тому,що на різдво нещасні й нужденні  не можуть пропасти. Допомога прийде, бо новонароджений Ісус прихистить і обітре кожну сльозу.

А колись дуже давно, ще до народження Спасителя, люди вірили, ніби  між грішною землею і небом раз  на рік виникає місток-веселка. І хто буде поблизу, той, якщо він герой і молодець, може скочити на цей місток і встигнути добігти до неба. Живим.

А не встигне, ну значить не пощастило. 

Що нам, сучасним людям, до древніх уявлень - здавалося б.

А от що.

Ми, виявляється,  чомусь пам’ятаємо  такі речі. Навіть коли ми уже давно віримо у зовсім інше. Або взагалі атеїсти.

Багато хто з нас  уже давно містяни.  Нам комфортно жити з електрикою, гарячою водою і їжею, доступною різноманітною. Наша природа у вазонах на підвіконні й у скверах та парках. Наші хатні звірі химерніші за фантазійних звірів середньовіччя.

Але при цьому ми давно  створили міф про рай на природі  для всіх істот.

І віримо у нього. 

У те, що у нас є янголи-охоронці. Але не ті пухкі дітки з крильцями, як античні амурчики, тільки  без луків. 

Спитайте тих містян, у кого живуть домашні тварини - і вам кожен  повідає,  що це створіння послане для того, щоб гріти душу  і любити  людину. Просто  за те, що вона існує. А не за те, яка вона багата, красива або має владу над іншими людьми.

І що в кінці їх короткого життя звірята  потрапляють - так, на веселку. Але їм не треба спішити. Вона під ними ніколи не зникне. Вони на ній граються, і там  у них є все, чого тільки може хотіти будь-яке з цих створінь.

Але час від часу хтось з них облишає ігри й біжить до початку веселки. 

Сидить там і вдивляється в далечінь. Потім підскакує і біжить назустріч - то на веселку ступає його людина. І тепер вони завжди будуть разом.

Є багато варіантів цієї історії. Є основа - розповідь однієї людини. Але з того часу оповідь змінилася. І стала описом раю, де всі істоти рівні й всі щасливі, як до гріхопадіння людини.

І зважте -  люди, які самі себе вважають грішними, злими й недосконалим, не придумали пекла і цьому міфі. І вірять, що їх тваринки  будуть перші, хто зустріне людину на дорозі віз землі до неба.

Коли думаєш про це, стає ясно,  наскільки змінився наш світ з давніх часів, наскільки люди стали людяніші.

До чого це я?

А до того, що починаю публікацію розповіді про пригоду двох тваринок  в  різдвяну ніч. Хто кого врятував - люди їх чи вони людей - дізнаєтесь, коли прочитаєте. Але порятунок обов'язковий, бо це ж різдвяна історія :)

І моя розповідь тут була для того, щоб ви зрозуміли,  чому герой постійно згадує веселку.

І чому йому настільки важко зараз.

І що це - різдвяна оповідь. 

Тому в кінці все буде добре, але спочатку буде  тяжко :)

За обкладинку дякую Камілі Дані.

За пригоду - Різдву, добрим людям і нашим братам меншим.

А читачам - за увагу, вподобайки й додавання до бібліотек.

Викладаю перший розділ.

Оновлення щоденне. Побачимось :)