Міфічні історії: #4 Прадід Халка

Вітаю. Перед великим святом Самейну я розказував вам про Татка та Матусю одного видатного та епічного, на всю голову, героя. І от сьогодні мова піде про нього самого. Героя з великої літери Г. Стовп на якому тримається Ірландський епос і культура. Живе втілення незламного духу народу Зеленого острова. Улюблений символ Кельтів… Навіть ім’я якого вони примудрились загубити. Та знаючи ірландські традиції скоріш просто пропити.

Ми знову рушаємо на туманні береги Ірладнії. В часи коли Сіди ще не закрились, а на галявині вас могли затанцювати кобальди чи фейрі. І розкажу я вам історію про мудака… мужика… хлопця на імення Ку Кухулін. Влаштовуйтесь зручніше. заварюйте чай, діставайте печивко. Ось вам музичка для настрою. 

https://www.youtube.com/watch?v=XqyEADY_20Y

А ми починаємо.

Власно ви можете запитати: як то так сталося що Кельтська міфологія так добре пережила християнство та інтегрувалась в традиції? Ми он навіть Хелловін всім світом святкуємо. А ще ми тут у себе локально святкуємо: Маланку, Масляну, Червону Гірку і ще кілька свят Вражаю та Солярного циклу. Правда щиро вважаємо що спаси Яблучний та Медовий якимось боком взагалі стосуються пан-бога Христа. (Ну так Преображення Господнє, але є в мене підозра... що священникам просто тре було пристойну назву почепити на те, що регулярно святкує народ). Та менше з тим, зміст та ритуали свят мінялись. А імена та значення богів замінялись іншими святими. Кельтська ж міфологія пережила все це значно леше. Як не дивно, але справа у вірі. Вірі ірландців в те що всі Боги це не магічні створіння, а давні королі та королеви. І якщо поганських богів християнські хроністи викорчовували як Страбакс дрібні кав’ярні. То відомості про королів, що билися з драконами, здобували магічні мечі та танцювали з кобальдами - записувались ретельно. Бо це ж історичні хроніки, а не якісь там побрехеньки про Н.Л.О.

Тож кельтські історії, традиції та забобони майже не були переписані. І най більш вціліла історія з усього епосу Дітей Дану це історія про Ку Кухуліна… Ну як вціліла. Поки я читав різні варіанти подій перед очима прям поставала картина давньо-ірландського паба де вгашені пивом експерти на перебій розповідали свою версію. Ще більш правдиву та неймовірну за попередню.

Отже, з попередньої серії ми знаємо, що народився Ку у парочки видатних воїнів друїда Суалтама та воїтельниці Дехтіре. Та все ж частіше в міфах батьком Кухуліна називають Бога-Воїна Лу, реінкарнацією якого і став молодий герой. Ага сам себе зачав чувак. Як тобі таке Ієгова? 

І творити епічні справи хлопчина почав з малечку. У віці 5 років наш малий розбишака забрів не туди і зустрівся з монструозним собакою одного коваля-велита Куланна. Не розгубився і зарубав вовкодава ключкою для гри в м’яча. Але оскільки ображати господаря не камільфо то запропонував свої послуги як сторожового пса на час поки той не знайде собі нового. Так наш герой і отримав своє прізвисько Ку Кухулін, що власно і означає Пес Куланна.

З цього і починається історія короткого, але вкрай насиченого життя одного героя. Повного звершень, подорожей та вчинків гідних пісень та балад. Причому такого насиченого що бігати Ірландією він мав швидше за Флеша та Ртуть разом узятих. А враховуючи, що в перервах між звитягами, на різних кінцях острова, наш герої встигав звабити всіх жінок Ірландії. Бігати він мав реально швидко. Хоча ця суперсила в нього і не задокументована. А от задокументованою силою був “Варп Спазм”. Коли наш герой у часи скрути перетворювався на кремезну скажену потвору, що трощила все навкруги, а по силі рівнялась цілій армії. Нікого не нагадує? Ні я не про кума брата своячки по материнській ліній, того шо торта весільного перевернув. А про такого великого зеленого неандертальця, що трощить армії та перемагає богів. Наш сьогоднішній герой таке робив ще до того як кіновсесвіт став мейнстрімом. (Тож якщо дуже кортить придумати власного супер героя, але бракує свіжих ідей ось лайв-хак: читайте класику там достобіса цікавого.)

У кожного героя є сильні так і слабкі сторони. І в Кухуліна була така. Цицьки. (я серйозно. Так у книзі написано). Агов! Притримайте коней фантазії. Це не те про що ви подумали. Він ше дитина (років дев’яти). Тому вид оголених грудей бентежив та соромив хлопця. І поки він соромився його кидали у діжку з крижаною водою (угу оту жлобіну розміром з будинок яка щойно перебила дракар повний злобних бородатих вікінгів) і Кухулін перетворювався назад в хлопця. Як бачимо навіть у античній Ірландії існувало поняття підліткового рейтингу. Своєрідне. Бо кров, кишки та смертовбивство то дитини норм. А от на груди то вже но-но. 

Поки люди Ольстеру призвичаювались до таких складностей в житті. Кухулін доріс до років 13 - 14. І перетворився. Ні на страхолюдину огидну (куди ж вже далі), а на прекрасного юнака. Якому вже можна було не тільки дивитись на жіночі перси. Але ... Але наш герой не такий. Не потрібні йому всі жінки Ольстеру, бо він кохає  Емер. Дочку місцевого короля Форгалла Манаха. Якому, з невідомої причини, не потрібен епічний герой у якості зятя. Але не може він просто так відмовити сину Дехтіре. Бо ця королева могла не ілюзорно вписати у хрюкальце. Тож він відправляє Ку у класичний квест в напрямку “До чорта на роги” зі сподіванням що це завдання героя вб’є. Конкретно у цьому випадку малося на увазі тренування у Богині-Воїна Скахах на острові Скай. 

Звісно юне дарування благословляли на подорож всім Ольстером, потайки бажаючи йому славної та героїчної… причини ніколи не повернутись. Плакали, махали рушничками. І полегшено видихнувши повернулись до розміреного нудного життя стародавньої Ірландії. З нападами вікінгів, чудовиськами людожерами, підступними відьмами та вкрай подурілими фейрі. Ех.. ірландська пастораль. Кров, бруд, холст. 

Тим часом наш герой таки дістався місця тренування, по дорозі вишпортавши собі люту зброю - спис Ге-Булг. (такий собі гарпун на отруйних стероїдах). Окрім нього в падаванах у Скахах ходив ще один напівбог Фердіад. Що стає нашому герою побратимом. Таааак  ану тримайте руки на видноті. І прибережіть цей вираз обличчя до історії про Пендосів. Дійдемо до звитяжців Еллади тоді поговоримо про високі почуття. А поки Скахах тренує двох героїв. Та до неї навідується її зла сестра близнючка Аіфа (якось так це звучить) Та аби не вплутувати дітей у розборки Скаха підсипає малим сонне зілля. І влаштовує з сестрою душевний мордобій з використанням важких загострених предметів. Проте наш Ку не якийсь там Анакін. Тож проспавши годину він вривається в розборки рятувати наставницю. Перемагає Аіфе… і зберігає їй життя за умови, що вона припинить переслідувати Скаху. (гептом не Анакін). І народить дитину. …. а я шо? Я сам у шоці. Бо під час битви виявилось(як?) що Аіфа вагітна. Від Кухуліна. (як? коли?) Припустимо що не один раз сестричка на острів. винесемо за дужки заявлений вік героїв. А відповідь на питання чому ще Скахах навчала юних хлопців я знати не хочу.  

  Та повернемось разом з Кухулінов в Ірландію. Де він, ставши ще крутіше та озброєніше, все ще хоче оженитись на Емер. Але знову отримує відмову. Мені все ж здається Форгалл був трошки слабим на голову. Ку певно теж так подумав. Штурмує замок. Розбиває військо Форгалла. Та уносить щасливу Емер зі згарища батьківського замку.

Ні хепіенду не підвезли. 

Це Ірландія друзі. Потяг героїчних діянь не має зупинок зупинитись. Ку перемагє ще з десяток чудовиськ та зупиняє пару вторгнень вікінгів. В якийсь момент Кухулін вбиває сина, бо Аіфе заборонила малому називати своє ім’я. Був то син Аіфе чи Емер тут думки очевидців розділилися.

І тривала б ця ідилія і далі. Та сталося дві події Ку виповнилось 17 рочків. настав час прокляття. А королеві Мейв по заріз знадобився пліменний бик з Куалінге. Тож вона зібрала армію та пішла війною на Ольстер. (Військова сила ключовий елемент ірландського сільського господарства). Цього разу Кухулін бився взагалі сам. Бо армії Осьтеру були не боєздатні. Їх прокляла Маха яку король Ольстеру змусив бігати на випередки з конем. Маха перегони виграла. Але вирішила своє обурення висловити у максимально зрозумілій формі. І в часи найбільшої потреби чоловіки Ольстера мали страждати від пологових судом. Жорстоко, але справедливо. 

Та оскільки Ку лишень 17 на нього прокльон не діяв. Себто три роки тому заводити дітей вже дорослий муж, а от зараз не муж. Проте особисто я думаю, що Дехтіре пообіцяла проклясти Маху оглоблею. Тому королева пропатчила прокльон виключенням. 

І розпочалась смертельна битва. Спочатку Кухулін кілька місяців стримує усю армію. Потім починає викликати ворожих солдатів в бій по одному. Денно і ношно боронячи рідну землю. При цьому встигнувши замутити невеличку інтрижку з Богинею Морріган. (Там взагалі його увесь пантеон ірландських богинь, разом з самою Мейв, спокушав бо дюже хлопець вийшов видний) 

Та менше з тим юнак отримав кулька серйозних поранень. Після пів року нескінчених боїв навпіл з амурними пригодами. (А колись я думав що Ічіго з Бліча не вбиваємий чітер) Та тут з’являється Лу і забирає на три дні Кухуліна лікуватись. Залишаючи Ольстер захищати лише корпусу юнлігів. Дітей що тренуються на воїнів. І всі вони, о яка несподіванка, помирать. Ку повертається і бачить таке неподобство. Та скаженії. (ну точняк не Анакін) Його спазмить до стану Халк обжерся криптоніту. наш герой утилізує армії Мейв промисловими темпами. Викорчовує ліси. Зносить гори та зупиняє перше вторгнення чатаурі. У фіналі він сходить у двобої зі своїм побратимом. Якого вбиває магічним списом. Той буквально після влучання проростало терновим кущем з середини роздираючи жертву живцем. Брутально.

Тут нарешті армія Ольстера розрішилась від свого прокльону і вступає в битву. А Кухулін іде відпочивати. Та подорозі його перехополює Меїв. Вона вирішила звабити юного героя. Але хлопець б не віддався підступній королеві. Тож вона образилась і вирішила вбити паскудника (ага типу до цього в неї ну не було підстав). Обманом згодовує йому м’ясо собаки. Чим Ку порушує останній третій гейс. І він втрачає свої магічні сили. Та обов’язок кличе повертатись на поле битви. Там наших б’ють. Але Ку вже знає, що сили полишили його, а попереду героїчний фінал. За допомогою трьох магічних списів чемпіон Меїв Лугайд вбиваю Возницю Кухуліна. Коня Кухуліна. І зрештою його самого. 

Та Кухулін не здається. Він прив’язує себе до каменю власними кишками (ще пропонувались на вибір варіанти: кишками коня, кишками возниці, ременями упряжі. Схоже кишок у ірландців було більше ніж мотузок.), аби навіть після смерті не пасти перед ворогом. Вся армія Мейв боїться підходити до Кухуліна. Аж допоки ворон не сідає на плече мертвого воїна. Лугайд вирішує що можна і хоче відрубати голову Кухуліну. Та раптом той спалахує світлом і вже будучи мертвим відрубає ворогу руки. Бо смерть для ірландця це не привід не вбивати ворогів. 

Та на сьогодні все. А вже завтра я розкажу вам про абсолютно сто відсотково історичну постать. Життя та звершення якої задокументовані хроністами, заздрісниками та ворогами. Він купався у трунку та літав по ночах. Підкорював число звіра та повелівав чоловіками та жінками. І грішив содомським гріхом. Зацікавив? То до скорого - буде історія про справжнього чорнокнижника.