Продовження історії Софії та Івана вже на Букнет.

https://booknet.com/uk/book/lyutii-vorog-b359940

Уривочок.

Софія дивилася на дядька великими очима в яких знову бриніли сльози, не хотіла вірити, що він говорить серйозно. Проковтнувши ком, що стискав горло знову запротестувала.

— Я не хочу і не буду жити під одним дахом з Коханом. Я краще...

— Софіє, досить. Перебив її дядько. — Ти будеш. Сьогодні ти була за мить від смерті і я більше цього не допущу. Ми ледь встигли. Він заглянув у її очі й тихим голосом продовжив. — Дитино, в мене ледь серце не зупинилося. Я не знаю якби жив, якби сталося непоправне. Я не хочу більше нічого чути. — Це заради твоєї безпеки. Подумай про матір, вона не переживе, якщо втратить ще й тебе. Прошу будь добра виконай моє прохання. Це єдине вірне рішення в даній ситуації.

Не могла не послухатися дядька, він у всьому мав рацію. Змахнула сльози здавлено запитавши.

— Скільки це триватиме?

— Скільки потрібно буде дитино. Лагідно промовив Вадим і підійшовши до дівчини знову пригорнув її. — Ще якісь запитання, чи побажання?

— Можна я заїду додому? Просилася дівчина.

— Ні Софіє, ти вже в дома. Тобто агент, яка маскується під тебе. Добре, що ввели масковий режим, то й особлива конспірація не потрібна. Тішився Вадим, а тоді вмить посерйознішав і наказав.

— Якщо ми все обговорили, то по конях, бо їхати вам ледь не всю ніч.

Остапенко важко зітхнув і глянувши на Кохана серйозно додав те, що його хвилювало найбільше.

— Іване, Софіє, до вас велике прохання, не повбивайте одне одного. Ви дорослі люди. Якщо вже ніяк не можете знайти спільну мову, не спілкуйтеся. Будинок великий, у ньому спортзал, більярдна, величезна бібліотека на рік читання вистачить, не те щоб на тиждень чи два.

— Два тижні. Здавлено повторила дівчина і знову дивилася на дядька великими очима. — Та ще й з ним...

— Софіє! Гримнув Вадим.

Гальцева тамувала у собі біль, відчай, ненависть і сльози. Вони й кілька хвилин не могли провести разом, аби не посваритися, а стільки часу... Це не можливо.

Дядько міцніше притиснув дівчину до себе і знову лагідно попросив. — Будь розсудливою, малеча. Ти ж у мене розумниця.

Рада бачити Вас на своїй сторінці.❤️❤️❤️