моя радість

Всім доброго дня. Хочу поділитися з вами своєю радістю)) сьогодні стартувала передплата на книгу «СТАТУС СТОСУНКІВ». Ця історія, про добро і зло… про вірність і зради… про сильних чоловіків, які мають свої слабкості і тендітних жінок, здатних витримати бурю.  Про комплекси ціну недосказаності та зайвих слів. Кожен знайде щось своє і щось для себе. Герої неідеальні, тому час від часу будуть викликати у вас обурення. Скажу по-правді мене вони теж частенько дратують, але я все одно їх люблю)) А ще вони дуже старатимуться вас не розчарувати і показати на своєму прикладі зворотній бік медалі)

Всіх люблю і цілую)

з найкращими побажаннями ваша ЄВГЕНІЯ ЧЕРНЮХ

Дрібні частини запашного чаю втомлено осідали дно, щасливо позіхаючи, що в повній мірі виконали своє призначення. Через кілька секунд до них приєдналася тонка скибка сонячного лимону, що дещо висвітлила напій і додала йому благородного бурштинового кольору, а також неймовірний аромат.

Я заворожено спостерігала, як граційно він обертається навколо своєї осі і в якусь мить  побачила у глянцевому відображенні себе. «Три білосніжних чашки із золотим обідком стояли на стильному столику блакитного матового кольору біля панорамного вікна просторої кухні. Я одягнула кухонну рукавицю і дістала із чорної широкої пічки ароматний яблучний пиріг припорошивши його легкою пудрою та дрібкою кориці. Замок вхідних дверей дзвінко клацнув і моє серце затріпотіло в очікуванні, а долоні чомусь змокріли. Витерши руки об таркатий фартух, взагалі зняла його і тут почула… - Матусю, татко прийшов. - до мене підбігла дівчинка років п’яти з довгими смоляними локонами зібраними у два хвостики. Вона підстрибувала радісно махаючи переді мною великою коробкою. - Знову лялька? - зітхнула я лагідно торкаючись ніжного рожевого личка. - Донечко, у тебе ж їх сотні. - великі блакитні очиці здавалося округлилися ще більше і нижня рожева губа злегка надулася. - Але ж я їх всіх люблю. - посміхнувшись будучи розчуленою такою щирістю я поцілувала холодне чоло. - Ну тоді іди, роби огляд. - дівчинка поскакала наче гірська кізочка, а я повернулася розглядаючи себе у сріблястій поверхні глянцевого холодильника. Начебто все гаразд, тільки… простягнула руку і зняла заколку у вигляді золотого пера і давши можливість світлому волоссю вільно розсипатися по спині.  Поправила коротке в’язане плаття молочного кольору і почула позаду себе знайомі глухі кроки. - Привіт кохана, - наче найкраща у світі симфонія розлився оксамитовий голос пестячи мій  слух. По венах нестримним потоком розлилося тепло, наче адреналін наповнюючи енергією від кінчиків пальців до маківки.  Я повільно повернулася і побачила перед своїм обличчям великий букет лілій, що вмить наповнили кімнату п’янким запахом. Взявши квіти мої руки торкнулися його і шалений розряд пронизав тіло. У роті пересохло, тому я повільно підняла погляд і отетеріла… на мене дивилися глибокі фантастичні очі наповнені любов’ю. Тільки не сірі, що належать Іллі, а чорні… Романа. Він повільно нахилявся, щоб поцілувати, а я повернула голову вправо глянувши все ж на ті три горнятка з чаєм і в одному з них побачила уже два відображення...»

• Пів царства б віддав, щоб дізнатися про що ти думаєш. - мене аж підкинуло і чайна ложка, що зі дзвоном упала на холодний кахель, повернула до реальності.
• Що? - перепитала я ледве обертаючи язиком.

Він стояв надто близько звабливо посміхаючись і з цікавістю розглядаючи моє обличчя. Раптово стало душно і кров приплила до щік. До лоскоту у пальцях захотілося привідкрити вікно і вдихнути прохолодного повітря з нотками першого приморозку аби воно остудило мою голову. І взагалі, звідки у ній такі фантазії? Мабуть перевтомилася, а ще стрес та і він, носиться зі мною наче зачарований принц. От все і перемішалося. Розрадила я сама себе опираючись двома руками на стіл.

• Спочатку ти так посміхалася замріяно посміхалася, а потім наче мерця побачила. - він ненароком  поставив свою долоню на мою руку і я надто швидко її забрала, адже відчуття від марева були ще дуже живі. Досить було уже того, що його дихання обпалювало мою ліву щоку та шию не даючи ні вдихнути нормально видихнути.

Хлопець нахмурив брови яво не розуміючи, що зі мною відбувається і намагався спіймати мій погляд та я вперто його відвертала.

• Яночко, то не твіи телефон там розривається? - сама того не усвідомлюючи тітка дала мені чудову передихнути  і вправити мізки.

Я кинулася у вітальню і схопила з дивана смартфон, навіть не помітивши, що він заряджається. Не дивлячись на екран підняла слухавку і накинувши на плечі курточку, вийшла на ганок підставляючи палаюче обличчя під рятівну прохолоду.

• Алло? - пролунав голос у моїй руці і я ляснула себе по чолі, що забула чого прибігла.
• Так. - тихо відповіла глибоко вдихаючи та емоції все ніяк не хотіли влягатися.
• Квіточко, ти де пропала? Ти що серйозно переїхала до того качка?
• Ілля… я… я не знаю, що тобі казати… - у мене в голові направду не було жодного варіанту відповіді. Я боялася здатися розманею і так само не хотіла відшити остаточно. Роман казав, що необхідно з ним грати у доступну недоступність, та як це втілити на практиці поки не пояснив.
• Давай зустрінемося. Прямо зараз. Наплювавши на всіх. - ця пропозиція була надто спокусливою і викликала у мені шквал протирічних емоцій,  але…
• Я не можу…
• Чи не хочеш? - відрізав холодним тоном.
• Хочу, але…

Кілька секунд мовчання і хтось вихопив з моїх рук телефон та натиснув червону кнопку завершення. Повернувшись, ну звісно, побачила Романа власною персоною. Та він уже не виглядав розслабленим і грайливим, а навпаки зібраним і серйозним.

• Що ти… - взагалі не зрозуміла, що відбувається
• Завжди залишай за собою  шлейф недосказаності. Ти дала йому надію і досить. Далі б наговорила дурниць. - він дивився кудись
• А звідки ти взагалі знаєш, що я хотіла сказати? - у моєму серці піднімалася хвиля обурення.
• Простого дякую було б досить. - він розвернувся і пішов до дверей. - Тим паче, що твій неповторний  зараз знову зателефонує.

Я побігла за ним і схопивши за плече заставила зупинитися і перевести погляд на мене. всередині все кипіло і мені хотілося на когось вилити цей неспокій.

• Ти справді думаєш, що знаєш все? Тільки з Іллею це не пройде. Від самодостатня особистість і не вписується у загальні стандарти. - і я була впевнена, в тому що говорила. А ще чомусь дуже розгнівана.
• Я знаю чоловічу психологію. - відповів він абсолютно спокійно. - А давай поб’ємося об заклад. Чекаємо п’ять хвилин, якщо ти права і він такий особливий, то я здійсню будь-яку твою забаганку. Але якщо все таки зателефонує, то ти виконаєш моє бажання.
• Бажання? - мій запал дещо стих. Чомусь із цим  словом у мене завжди були негативні асоціації. - Будь-яке?
• В рамках кримінального кодексу. - додав хлопець хитро примружившись.
• А може правового поля? - внесла корективи.
• Правове поле надто широке, не цікаво. Так що обмежимо себе кримінальним кодексом.

Я умовкла роздумуючи над тим чи укладати таку домовленість і чим вона для мене може обернутися.

• Що, уже не настільки впевнена у своєму принці?

Його насмішливий тон зачепив мене за живе і гордо піднявши голову я перша подала руку для закріплення угоди.

• Домовилися. - твердо заявила.

Кутики його тонких вуст задоволено поповзли вгору і він повільно, наче знущаючись або даючи можливість відступити, підняв свою руку, легко, я б сказала навіть обережно, потис мою. Підняла очі пройшовшись по широких плечах і зупинилася на очах, що зараз зливалися в один колір з ніччю. Скільки всього в них ховалося… та розгледіти він мені не дозволяв.

Моя долоня досі грілася в його і як тільки подумала, що необхідно забирати, бо це вже переходить правила просто дружби, в іншій руці хлопця завібрував мій апарат.  Він повільно підняв і повернув до мене яскравим екраном, де світилося обличчя молодого сизоокого красеня і чотири великі букви наче вирок ІЛЛЯ.

Я різко сіпнула руку розірвавши наш фізичний зв'язок. Чомусь зараз мені він був неприємний.

• Так. - підняв він слухавку і я уважно прислухалася. - Вона зараз занята, але якщо у Вас щось важливе, то я можу передати. - доволі привітно промовив Роман.

Не знаю, що відповіли на тому кінці слухавки та він натиснув відбій і простягнув мені апарат. Холод розчарування пронісся по спині і не від того, що я програла парі. За ці дні я таки трохи вивчила хлопця і можу сказати, що на підлість він не спроможний. Хвилювало інше, те, що я сама наділила Іллю якостями, яких у нього зроду віку не було, направду думаючи, що він вищий від усіх цих маніпуляцій та ігор. Але…  і якими ще ілюзіями я засліплена?

• Ми чоловіки доволі нудні і передбачувані створіння. Тому нам і потрібні жінки, щоб життя медом не здавалося. - розсміявся Роман.

Я перевела погляд на красиве обличчя, де не було ні грама ликування, зверхності чи гордого виразу переможця.

• Пішли їсти, там картопля напевно зварилася. - кивнув і зробив широкий крок у бік хати.
• Зачекай. Давай своє бажання. Я програла, то повинна виконати. - сміливо сказала набравши в легені повітря. Мені хотілося якомога скоріше із цим покінчити.
• Ще встигнеш. - посміхнувся він. - Куди нам спішити. - і вже тихіше додав. - А ось і ще один урок: ніколи не укладає договорів достеменно не вивчивши умови, терміни і з якою метою будуть використовуватися твої послуги. - кинувши на мене останній веселий погляд сховався за дверима будинку.