Заморозки на порозі. Марино, вдягай шапку!

Робочий вихідний – це про мене. Та, як кажуть, то сльози  радості. Адже маю можливість написати для вас ще кілька розділів. І маленький звіт додати.

Вітаю всіх тих, хто вже встиг застрибнути в наш святковий потяг, що прямує в напрямку дива. Ту, ту! Запрошую всіх охочих, вагонів вистачає. Поїдемо разом дізнаватися, що такого вічно зайнятій Марині хоче показати новорічна магія. І головне які таємниці минулого вже варто витягнути з шафи та струсити з них пилюку, іншого способу їх пережити просто немає.

Давайте як колись в кіно: йшов пятнадцятий день публікації зимової новиночки «Новорічна вітрина». Світ встигли побачити п'ятнадцять розділів. Книжечка потрапила у бібліотеку до 81 читача. Лічильник прочитань показав магічну тисячу!

Активісти мої невтомні, дякую що підтримуєте книгу своїми вподобайками. Рейтинг книги росте. І на сьогодні становить вже 68 зірочок. А значить ще більше читачів отримають собі до суботньої кави літературний смаколик. Діліться смаколиками і нехай наше життя буде солодке як вишневий рогалик.

Тож аби вам віддячити ділюсь моєю улюбленою методикою загадування бажань: магія чисел. Нічого складного немає. Заходите на сторіночку книги улюбленого автора й ловите збіг однакових цифр. Повторюєте своє бажання стільки разів, скільки показують цифри які зійшлися. Я ловила для вас збіги увесь тиждень. Маємо цифру «8», «2», і «6», «9». Везіння вистачить на всі вихідні.

Авторка поки заварить собі чаю з лимоном (аби ті сопельки кудись зникли й не капали на клавіатуру) й швиденько візьметься писати нові розділи. Бо ж ранок понеділка хоч і велить працювати, та на хорошу книжечку час завжди знайдеться.

Читати заходимо сюди: «Новорічна вітрина».

І на останок смачний уривок:

Марині одночасно й хотілося піти геть, аби не чути ту пісень, що знову і знову звучала з початку.  Але цікавість змушувала залишитися. Бо ж виявляється вона йде по рейках пішки, тоді як решта світу їде потягом. Геть від життя відстала.

Людей в крамничці було не багато. Хоч, на перший погляд, здавалося, що там продають іграшки – найнеобхідніше у передсвяткові дні.

– Я не розумію що це? – прошепотіла Марина до Антона.

– Це вітрини магазинів, – почувся поруч м'який та привітний голос консультанта. – Зараз вам це не зрозуміло, але гарантую ви повернетесь вже через кілька днів аби поповнити свою колекцію.

– Ви натякаєте, – вдавано налякався Антон, – що це кругова порука? Типу один шматочок колекції. І треба буде вартувати решту деталей?

– Все не так трагічно, як вам здається. Ми оновлюємо асортимент щотижня. І робимо індивідуальні замовлення по каталогу і навіть доставляємо. Але це ми забігаємо вперед. Давайте по черзі. Бо ж я бачу ви тут не лише вперше, а й ніколи не чули про наші вітрини.

Марина уважно дивилася на дивного консультанта. Він ніби й виглядав як молодий парубок та мав такий глибокий і мудрий голос. Говорив так впевнено ніби сам ті іграшки придумав, сам зробив і може гарантувати стовідсоткову якість. Марина увімкнула юриста й стала шукати якусь підлість.

– Ну то ми вас уважно слухаємо, – скомандував Антон, взявши під руку свою «наречену з дипломом юриста». – Що воно таке ті ваші вітрини?

– Почнемо з того, що це колекційні іграшки ручної роботи.