Вітання, мої любі!❤️❤️❤️

Вже завтра новий розділ історії Івана та Софії.

https://booknet.com/uk/book/lyutii-vorog-b359940

Уривок.

Іван оцінюючи поміряв її, ідеальна фігура. Він оглянувся за нею, горда, капризна, неприступна. Ще раз поглядом пройшовся по ній. Тонка талія, округлі сідниці, стрункі ноги. Посмішка торкнулася його вуст, шкарпетки у неї на ногах викликали її. На дворі ще не так холодно, а вона в махрових шкарпетках.

Він змусив себе припинити свої спостереження і терпляче чекав відповіді. Цікавило, що саме вона відповість

— Я тобі не вірю, Кохан. Тихо заговорила Софія, клубок відчаю та образи скував горло. — Десять років я вважала вас причетними до смерті мого батька, а зараз ти хочеш, щоб я повірила в протилежне. В це не можливо повірити. Голос дівчини звучав здавлено, вона говорила не повертаючись від вікна.

Іван піднявся і підійшовши до неї зупинився поруч. Вона вбивала його своєю недовірою.

— Софіє! Мого батька теж вбили... Його голос здригнувся. — Ти мусиш мені повірити. Ти хоч усвідомлюєш, що наш час пішов на дні, а не на тижні. Ти це усвідомлюєш?

Вона різко повернулася від вікна озлоблено глянула на нього.

— Кохан, іди до біса. Годі мене лякати. Хотіла піти, та чоловік не дав їй цього зробити, зловивши її за лікоть правої руки.

— Зупинися і послухай. Суворо наказав.

— Не маю ніякого бажання тебе більше слухати. Набридло. Зірвалася вона та хотіла звільнити свою руку з його.

Кохан, міцніше стиснув її руку і нахилившись крізь зуби процідив.

— Мені теж набридли твої вибрики.

Софія налякано глянула в його очі, а тоді висмикнула свій лікоть з його руки й роздратовано наказала.

— Не смій більше торкатися мене.

Буду рада бачити вас на своїй сторінці.❤️❤️❤️