Ох!!! "Не дзвони мені більше" бормочу я, коли тягнуся до свого мобільного, щоб вимкнути будильник. Пробудження завжди давалося мені важко. Ніколи не розуміла людей, що називали себе жайворонками. Ну от не вірю я, що можна встати ні світ ні зоря, і бути весь день задоволений життям. Щоб рано встати докладаю чималі зусилля, утім ніхто цього не цінить. Поки каву не вип'ю, до мене краще, зовсім, не говорити. Та сьогодні вихідний, могла б і довше повалятись в ліжку. Що й збираюся робити, після того, як відключила нагадування, знову закутуюсь в ковдру з твердим наміром проспати хоча б до обіду.

- Нічого не вийде, доню. Вставай. Хочу поговорити з тобою. – чую голос мами.

О ні!!! Думала це мені тільки снилось. Невже вчора Стас познайомився з мамою. Все, як в тумані. Навіть не пам'ятаю, що відповіла на те, ким являється мені хлопець.

Я б з радістю перенесла цю розмову з мамою на пізніше. А ще краще – уникнула її. Та на жаль. Від рідненької так легко не відвертишся.

Запрошую на сторінки моєї маленькї історії