Продовжую публікувати свою книгу "7 днів на Білому Світі". Вже доступна третя глава.

Хочеться трохи розказати про одну з цікавинок, яку заховав у творі.

Оповідь починається з двох коротеньких прологів. 

Вирішив почати історію саме так не заради оригінальності структури. Ці прологи - ключі до книги. 

Їх повна суть стане зрозумілою лише наприкінці розповіді.

Було бажання створити відчуття відстроченої відповіді на загадку.

Сподіваюся ви розсмакуєте цей хід)

Далі публікую згадані прологи. Дякую за увагу до моєї праці)

Пролог 1

Чоловік їхав трасою на шаленій швидкості і входив у круті повороти, покладаючись лише на везіння. Він вкотре впіймав Бога за бороду і відчував, що скидає зі хвоста нав’язливих переслідувачів. В думках було лише бажання знайти якусь глуху, сільську дорогу і зникнути з радарів людей, які не розуміли його способу життя. Вкотре обіцяв собі, що покине брудні справи, але, скоріш за все, брехав від переляку. Перед ним вигулькнув ще один загрозливий поворот, який в очах втікача виглядав рятівним. Водій звично вивернув кермо, щоб виписати автомобілем дугу, але цього разу борода Бога вислизнула з рук. Машина втрапила в яму, звідти її викинуло на узбіччя і там іржавий анфас «бляшанки» зустрівся з рекламною опорою. Чоловік відчув зіткнення, встиг зрозуміти що вилітає з лобового скла, а потім настала суцільна темінь. Темінь у якій він чув дитячий плач, відчував страх та просив про шанс спокутувати провину. Шанс на Білий Світ. 

Пролог 2

Над завжди темною вулицею Білий Світ несподівано спалахнуло сяйво. Заявивши про себе на все небо, воно вмить звузилося до маленької цяточки і, залишивши по собі смужку, впало на землю.

У цю незвично тиху ніч на диво всі спали. Лише найкрихітніша жителька цієї вулиці сиділа на ґанку домівки і розглядала зорі. Вона бачила згадане сяйво та його шлях на землю, тому поспіхом заплющила очі. Їй не боліло від яскравого світла, просто подумала, що це впала зірка і, як дитина, – щиро та самовіддано загадала бажання. Коли дівчинка знову поглянула на небо, те повело себе так, ніби нічого не сталося. Вело себе так і все навкруги – від цвіркунів, які продовжували співати нічні пісні, - до літніх дерев, листя яких поколихував вітер. Загадкова жителька зрозуміла натяк природи, поспішно допила чай, ще раз зиркнула на небо і з веселим серцем пішла спати.

Дещо пізніше їй насниться дивний сон. Там буде старий фургон та чарівник з розбитим лицем. Він здійснить бажання усіх навколо, але замість подяки отримає прокльони. Люди будуть нещасними та злими, хоч матимуть все про що бажали. І можна було б трактувати цей сон на різний лад, але кожен неодмінно втрапив би в молоко. Бо намагаючись розгадати таємниці чужого життя ми неодмінно спотикаємось об власні.