Полонянка володаря Прикордоння

Доброго дня шановні читачі☕ 

Не знаю як Ви, але я не так давно читаю фентезі. Скажемо так, раніше мені не заходило. Проте одна авторка змінила мою думку і зараз я, як наркоман шукаю цікавенького фентезі. Сьогодні  пропоную вашій увазі книгу, від якої Ви не зможете відірватися

Тут тільки від обкладинки можна свідомість втрати:) можете уявити що під нею... 

Пропоную Вашій увазі анотацію:

Аріель:
Я змалку звикла бути розмінною монетою. Хіба не для цього народжені принцеси? Ця проста істина, вбита в голову з дитинства, не дозволяла навіть мріяти про іншу долю. Але одного разу мені нагодився шанс змінити своє життя. І я не маю наміру ним знехтувати. Тепер головне, не закохатися в того, хто викрав мене напередодні мого власного весілля. Адже для нього я також лише засіб для досягнення особистих цілей. _____________________________________________________________
Шин:
Мій народ для мене понад усе. Навіть понад власні бажання і почуття. Але коли в моїх руках опиняється принцеса ворожої країни, я все більше починаю шкодувати про те, що народився правителем Прикордоння.

І звісно смачний шматочок:

— Прошу, ваша високосте, — нахабно вклонився стражник і відчинив переді мною двері. 

Знущання відчувалося на межі пристойності, ретельно замасковане ввічливістю та демонстративною повагою. Але я все одно його відчувала, і навмисне підняла підборіддя. Те, що я справді високість, а не якась дівка з міських нетрів, ніхто відібрати не може. Хоч би як не старався. 

Шкода тільки, що і горда постава, і високо піднята голова не допомогли здобути сміливості та впевненості. Усередині я тремтіла, як осиковий листочок, хоч і намагалася ступати твердо. 

Він сидів навпроти входу за величезним столом. У каміні потріскували дрова, і вогонь у вогнищі був єдиним джерелом світла. На мить мені здалося, що очі лорда Арети сяють зеленими відблисками, як у кота, що причаївся в темному кутку. 

Його погляд пройшовся по мені і змусив затремтіти ще більше, незважаючи на теплий вовняний плащ на плечах. Але всередині, десь під ложечкою налився жар, ніби я проковтнула ложку гарячого молока з прянощами. І щоки спалахнули, як від палаючого багаття. 

Двері за спиною зачинилися, відрізаючи мене від зовнішнього світу. Ми залишилися одні, і це мені не подобалося. У цей момент я б віддала перевагу, щоб у кімнаті був ще хтось, нехай навіть той самий стражник. 

‒ Вам страшно, ваша високосте? ‒ пролунав трохи хрипкуватий, але шалено приємний чоловічий голос.

Зустрінемося на сторінках книги

Ваша Каміла♥️