Готуй сани влітку! І нехай згідно з календарем ще осінь та ваша воля почати формувати собі бібліотеку на новорічні свята та зимові відпустки.
Новиночка для вас! Історія з запахом живої ялинки, яку щойно внесли з морозу, з відблисками новорічної гірлянди та з теплом щирих почуттів. І звісно все це під соусом з Новорічного Дива. Підписуйтесь на авторку! Додавайте у бібліотеку! І хай на вашому буденному чи святковому столі завжди будуть літературні смаколики до імбирно-обліпихового чаю.

Анотація до книги "Новорічна вітрина"

Марина – юристка, яка давно відсвяткувала своє тридцятиліття. Її життя нагадує зразкову вітрину успішного магазину. Ідеально підібрані компоненти, вдало вдягнені манекени. Та незабаром свята, а декорації тієї вітрини й досі незмінні. Вмикайте новорічне диво! Час змінювати життя нашої «правильної дівчинки».

У тексті є: потраплянка у власне альтернативне життя, мінімум магії, новорічне диво, адекватна героїня, декілька головних героїв, таємниці минулого, діти, тварини, святкова атмосфера.

Теплі уривки зі спойлерами:

Аркадій з відвертою тривогою на обличчі просунув пальці між металевою обшивкою машини й зімкнув їх на Марининій руці. Вона відчула, що ті чоловічі руки теплі, на відміну від її майже крижаних кінцівок.

– Сильно, – видихнула вона чоловіку, що стояв занадто близько для прийнятної для неї соціальної дистанції.

Аркадій кивнув у відповідь.

– На три, – прошепотів він. – Раз, два, три.

Знову дзвінок у двері.

Вдихнула, видихнула й поглянула у вічко. Тоді відстрибнула, бо по дверях добряче погупали.

– Марино Миколаївно, відчиняйте! Ми знаємо, що ви всередині! – гаркнув один з шафоподібних чоловіків у спецодязі.

Тремтячою рукою Марина стягла з полички капці брата й кинула їх на підлогу. Вони мали імітувати активну присутність у її житті чоловіка. У реаліях нашої країни то важливе вміння – створювати навколо себе декорації захищеності та приналежності до певної групи.

Стиснувши в руці предмет самозахисту – парасольку, що вже встигла припасти пилом, Марина обережно клацнула замком на вхідних дверях.

– Марино Миколаївно, ми заходимо! – повідомив  чоловік у спецодязі й посунув Марину вбік, прочинивши вхідні двері.

В руки Марині впхнули здоровецький букет різноколірних квітів в не менш різноколірному пакуванні. Вона машинально огорнула подарунок руками до того як Мавпик його відпустив. Їх пальці зустрілися, познайомилися й, здається, збиралися потоваришувати. Марина вивчала світло-карі, майже золоті очі кур’єра, а він витріщався в її блакитні. Їхнє дихання вловило інтонацію одне одного й змішалося в єдину симфонію.