- Олежику, - шепіт Аврори. - Так і знала, що ти вже не спиш, - показується голова моєї рідної сестрички.
Ми – двійнята. У нас один день народження на двох, але я старший. Вона добра сестра, але не розумна. Аврора ще не вміє читати, як я. Їй тільки Лол в голові, це такі ляльки.
Навшпиньках забігає до кімнати, швиденько шмигає до ванної та причиняє двері.
- Ти придумав, як позбутися няньки? – шепоче. Супиться, притискаючи до грудей маленьку Лол.
Дитина…
- Так, - киваю головою. – За сніданком попрошу батька, щоб записав нас на курси самооборони, я бачив рекламу.
- Сомо…чого? – лупає на мене.
Зітхаю. Ці дівчатка, такі неосвідчені, жах! Доведеться пояснювати.
- Це такі курси, де можна навчитися захищатися від нападників, - зсуває брови до перенісся. 
- Олеже, ти можеш пояснити нормально, бо я не розумію.
- Гаразд, - закочую очі, - тебе ж дістають в групі? – трясе головою. – І навіть іноді хлопці б’ють?
- Буває, - нітиться. Опускає очі, важко зітхаючи.
- А курси допоможуть тобі навчитися давати відсіч.
Підіймає голову, хитро посміхається (вона завжди так робить, коли подобається ідея).
- Навіть Сидоренка? – запитує пошепки.
- Ага.
- Круто, я у справі. Все, побачимося за сніданком.
Підскакує на місці декілька раз та щезає за дверима.
Дівчата такі цікаві, а головне нетерплячі, навіть не послухала, як це нам допоможе, а вже погодилася.
Щільно зачиняю двері, прокручую ключ та знімаю піжаму. Стаю на спеціальну табуретку перед умивальником та оглядаю себе. От я красунчик і розумний, дотепний, і найголовніше без дітей, думаю мені буде легко завойовувати дівчат. І волосся в мене чорне, очі зелені, губи правда тонкі й руки не підкачані, але мені подобається.

Стовідсотковий красунчик!